Знайомтесь - качкодзьоб

У 1797 році британські натуралісти отримали з Австралії посилку зі шкуркою надзвичайної, ще жодного разу не баченої тварини – схожої на бобра, але з качиним дзьобом замість звичайного рота. Наукову громадськість одразу ж охопили запеклі суперечки. У більшості були скептики, які називали шкуру підробкою жартівника-таксідерміста: взяв шкуру бобра і пришив до неї качиний дзьоб. Нарешті, через два роки англійський натураліст Джордж Шоу довів, що мова йде про дійсно існуючу в природі тварину і дав їй відповідну латинську назву. Але згодом прижилася більш поширена: качконіс.

    Саме так (duckbill) назвали цю тварину ранні переселенці з Європи, які освоювали і колонізували Новий Південний Уельс на Австралійському континенті. Зустрівши незнайому тварину, вони «доручили» її турботам вчених і відправилися далі. А вчені потім чверть століття ламали голову, до якого класу тварин качкодзьоба віднести. Нарешті, виявили у самки качкодзьоба молочні залози. Ще 60 років пішло на те, щоб довести, що качконіс відкладає яйця. Стало бути, він – яйцекладний ссавець.

Плаский дзьоб качкодзьоба, в який витягується його лицьової відділ, не має нічого спільного з твердим пташиним. Його утворюють дві кісточки у формі дуги, тонкі й довгі, на які наче натягнута еластична гола шкіра. Тому дзьоб качкодзьоба м’який. Зате він незамінний при  «оранні» мулу на дні водойми.

    Їм же тварина відловлює різноманітну  живність і ховає  в два защічних мішечка. Набивши їх повністю, качконіс піднімається на поверхню і відпочиває, лежачи на воді і одночасно трапезуючи – перетирає видобуток роговими щелепами.

    Передні лапи у качкодзьоба універсальні. Коли плавальна перетинка між пальцями широко розкрита – можна плавати. Коли ж качконіс підгинає перетинку так, що назовні видаються кігті – можна копати (наприклад, нору). Задні лапи набагато слабкіше передніх, і при плаванні качконіс рулить ними, використовуючи сплощений хвіст, схожий на бобровий, як стабілізатор.

    По обидва боки голови у качкодзьоба є жолобки, в які сховані очі і вушні отвори. При пірнанні м’язи на голові качкодзьоба рефлекторно стискаються, закриваючи жолобки і клапани ніздрів. Тому під водою тварина не бачить і не чує. Зате у нього є дзьоб, шкіра якого буквально пронизана нервовими закінченнями, ним качкодзьоб уловлює у воді слабкі електричні поля. Така розвинена електролокація дозволяє качкодзьобу  безпомилково знаходити здобич.

    На відміну від інших ссавців, качконіс відрізняється унікальною системою терморегулювання. Почати з того, що нормальна температура тіла тварини не піднімається вище +32 градусів. Тому в звичайному стані обмін речовин уповільнений. Але якщо качконіс потрапляє в досить холодну воду, рівень його метаболізму різко зростає – в 2, 3 і більше разів! Це допомагає йому протриматися кілька годин, поки він не насититься.

    Ще одна відмінність качкодзьоба від переважної більшості ссавців – отруйність. На стегні у самців і самок знаходиться залоза, пов’язана протокою з шпорою, яка у однорічних самок відвалюється, а у самців залишається. До початку шлюбного сезону цей «кинджал» виростає до півтора сантиметри, а залоза починає виробляти складний отруйний коктейль. І їм самець завжди готовий почастувати свого суперника під час шлюбного поєдинку. Отрута досить сильна: невелику  тварину може вбити, а людині забезпечити хворобливі відчуття на багато днів.

  Під водою качкодзьоб  проводить за раз до 5 хвилин, а в добу витрачає на «акванавтику» до 10 годин. У день він споживає їжі до чверті своєї ваги, не забуваючи відкладати жировий запас в свій хвіст. При середніх розмірах 30-40 см в довжину, здатний вирити 10-метрову нору. Впадає в дуже коротку сплячку (всього 5-10 днів), після якої відразу ж шукає собі самку і задирається з іншими самцями.

 

   Бідою качкодзьоба стало, по -перше, його цінне хутро, через яке на нього безжалісно полювали (з шкурок 65 качконосів можна було пошити шубу). Хоча полювання на нього в XX столітті заборонили, його друга біда – висока лякливість – змушувала качкодзьоба бігти від завезених колоністами кроликів, які рили там і сям свої нори.

    Розмножити качкодзьобів  у неволі так і не вдалося. Зараз в Міжнародну Червону книгу качконіс занесений під статусом LC (найменша загроза). Крім того, для нього дбайливими австралійцями створена спеціальна система заповідників і «притулків». Там качкодзьоби можуть почувати себе в безпеці.

    

    Качкодзьоб - надзвичайно своєрідна тварина, яка пристосувалася до вкрай специфічних умов життя у водному середовищі. У нього гладке обтічне тіло, покрите коротким коричневим хутром. Його передні лапи забезпечені перетинками, що сприяють пересуванню у воді і життя в норах. Задні лапи виступають в ролі керма, а хвіст, великий і плоский як у бобра, служить стабілізатором. Його маленькі очі і ніздрі можуть закриватися під водою, він не володіє зовнішнім вухом. Але його найхарактерніша і вражаюча риса - великий, плоский, шкірястий, схожий на качиний , дзьоб, дуже чутливий до дотику і здатний вловлювати слабкі електромагнітні поля, створювані його потенційною здобиччю.  Він годується, розриваючи мул на дні річок і струмків, в яких живе, захоплюючи  рачків і молюсків. 

    Качкодзьоб і два види австралійської єхидни - єдині що збереглися представники однієї з найбільш ранніх груп ссавців, так званих - однопрохідних. Вік найдавніших ссавців, виявлених на цей момент серед викопних останків тварин, - 210 мільйонів років; передбачається, що це були невеликі, схожі на гризунів тварини, які вели нічний спосіб життя і, скоріше, не відкладали яйця, а народжували дуже недорозвинених дитинчат.  

        Предки сучасних однопрохідних з'явилися близько 140 мільйонів років тому, до поділу величезного стародавнього материка Гондвана. Скам'янілі останки однопрохідних були знайдені в Південній Америці, але там еволюція і швидке зростання різноманітності плацентарних ссавців привели до їх поразки у боротьбі за виживання. Раннє відділення Австралії від основного континентального масиву означало більш низьку конкуренцію, і хоча відкриття недавнього часу показують, що плацентарні ссавці досягли Австралії до її відділення, вони тут не вижили. Качкодзьоб і єхидна є живими свідками життєво важливого етапу еволюції, даючи безцінну інформацію про процес розвитку від рептилій до плацентарних ссавців. 

     Самка качкодзьоба відкладає два-три багатих жовтком білих, шкірястих, з м'якою оболонкою яйця; вона відкладає їх глибоко в норі, під водою. Інкубаційний період триває 10 днів, після чого вилуплюються дитинчата, що харчуються молоком матері, виробленим видозміненими потовими залозами. Сосків немає, молоко стікає по шерсті, звідки  злизуєьтся дитинчатами. 

     Інші Однопрохідні і сумчасті, не відкладають яєць, а народжують сильно недорозвинених дитинчат, забезпечені сумками, в яких носять своїх дітей. Це забезпечує  тварині необхідний температурний режим і гарне харчування, не прив'язуючи батька до гнізда або нори.

Фото: www.animalpictures1.com Джерело: http://nature.worldstreasure.com