Мегалодон

 Мегалодон – одна з суперзірок доісторичного світу і його славу складно поставити під сумнів.

Більш того, ця давня акула – джерело постійних суперечок, часто відвідувачів на наших екскурсіях складно переконати, що це вимерла істота, адже відомо кілька популярних спекулятивних фільмів, які базуючись на таких доказах як власна уява вселяють думку у юних фанатів палеонтології, що десь в надрах Маріанської впадини мегалодонами аж кишить.

Іншою причиною суперечок є габарити славетної акули, адже перші його реконструкції давали цій істоті під три десятки метрів довжини! Зараз цей ентузіазм добряче охолов і мегалодони суттєво "подрібнішали", адже виявилось, що навряд чи відстань від початку голови до кінчика хвоста перевищувала 16 м.

Але от з розмірами окремих частин тіла – була значна невизначеність. Це й не дивно, адже найчастіше єдиними рештками від мегалодона є зуби, що перетворює дослідників цієї акули на стоматологів, яким не так просто й визначити габарити славетної істоти.

Нещодавно відповідь на цю загадку дали науковці з Університету Бристоля та Університету Свонзі. Для цього вони скористалися уже визначеною довжиною та широким арсеналом математичних методів, які допомогли визначити пропорції мегалодона на основі порівнянь з сучасними акулами, які з ним близько споріднені чи мають екологічні чи фізіологічні риси подібності.

До аналізу були включені біла акула, акула-мако, тихоокеанська та атлантичні оселедцеві акули. Спочатку науковці визначили зміну пропорцій їхніх тіл під час дорослішання. Далі вони розрахували, що було б з розмірами різних частин тіла, якби ці акули доростали до 16 м.

Відповідно до отриманих даних голова мегалодона сягала значення 4,65 м, спинний плавник досягав висоти 1,62 м, а хвіст 3,85 м.

Тобто, якби ми теоретично вирішили осідлати мегалодона та стати на її спину, то середньостатистична людина ледь визирала б з-під його спинного плавника, хоча це навряд чи було основною її проблемою у цій ситуації.

Реконструкція комплекції мегалодона важлива для розуміння особливостей будови його внутрішніх органів, а, отже, й фізіології, адже ці дані можуть пролити світло на причини зникнення гігантських акул, які до цього часу викликають дискусії.