ЦІКАВО ПРО ВОЛОССЯ.
Може здатися, що волосся на тілі людини – пережиток глибокого, тваринного минулого. Воно зараз не виконує своєї природної функції – захищати нас від холоду, сонця і спеки. Але захисна, ізоляційна функція – зовсім не єдине завдання нашої «шерстки».
Волосини на тілі є своєрідними трубопроводами, завдяки яким до шкіри поступає критично необхідний їй себум (шкірне сало) з сальних залоз.
Волосся працює чутливим сенсором – завдяки волосинкам на шкірі ми можемо відчути як комах, що скрадаються по нас (іноді з недобрими намірами), так і найлегші подмухи вітру чи протягу. Поява волосся у зоні лобку та під пахвами інформувало однпоплемінників про осягнення особою статевої зрілості і, значить, про її готовність до парування. По-друге, волосся на лобку і під пахвами допомагало (і допомагає) максимально розповсюджувати запахи. А за цими запахами потенційний партнер може і зараз, як і в сиву давнину, дуже багато про нас дізнатися (правда, несвідомо) – починаючи від нашої з ним генетичної сумісності . До речі, пахучі залози під пахвами (вони називаються апокриновими) є тільки в людей, та ї те не у всіх – 90% японців і половина корейців їх не мають і, відповідно, під пахвами не пахнуть. Правда, спокусливі аромати мають і темний бік: коли ми були дикими і гасали на волі африканською саваною, свіжий запах феромонів дражнив і приваблював. Але коли ми пізнали блага цивілізації і почали носити одежу, свіжий феромоновий запах (а також запах розкладеного бактеріями поту) почав застоюватися та перетворюватися на не дуже приємне амбре.
Також і захисні функції волосся, що росте у нас на тілі, навіть в наші часи не варто недооцінювати. Брови і вії захищають наші очі від нашого власного поту і від усілякого сміття; волосся у вухах і в носі захищає вразливі канали, що ведуть вглиб нашого тіла, від небажаної живності та забруднень. Свою роль у теплообміні волосся також відігравати не перестало: коли, під час спеки, воно намокає від поту – площа випаровування у нашого тіла збільшується і нам стає прохолодніше. Також є попередня інформація, яка свідчить про те, що стволові клітині волосяної цибулини грають активну роль у процесі загоєння та відновлення шкіри.
За будовою волосся на тілі – якщо узагальнювати – мало відрізняється від волосся на голові. Волосся на тілі у середньому більш коротке, менш товсте і не таке міцне. Фолікули та жирові залози на тілі теж зазвичай менші; та й росте волосся на тілі не так густо як на голові.
Але все ж таки, волосся на тілі досить різноманітне. Волосини брів не дуже відрізняються від волосин «скальпу» (і волосинка, пересаджена з голови на брову, буде продовжувати рости, як ніби нічого й не відбулося). Вії – це короткі жорсткі щетиноподібні волосини специфічно вигнутої форми. Волосся чоловічої бороди – жорстке і забезпечує захист від холоду, сонця і навіть механічних ушкоджень. Волосся на лобку і під пахвами відносно коротке та в’ється: воно запобігає тертю шкіри о шкіру, трішки захищає (або, точніше, захищало) нас від комах і розповсюджує запах з наших пахучих залоз.
Волосся, яке живе на нашому тілі, належить до двох типів (спрощуючи – щоб не плутатися у підтипах та перехідних формах). Перший – це пушкове волосся: коротке, світле, дуже тонке та малопомітне. Воно є вже у новонародженого малюка. Другий тип – це термінальне волосся. Воно розвивається з пушкового – і лише в деяких місцях. Термінальне волосся – це волосся у нас на голові, під пахвами і на лобку, волосся брів, вії та волосинки в носі. І також деякі волосинки на тілі – ті, які товщі, темніші та жорсткіші. В чоловіків більше термінального волосся (на грудях у чоловіка, наприклад, до 90% волосся може бути термінальним); у жінок – більше пушкового волосся (у здорової жінки кількість термінального волосся на тілі рідко перевищує 35%). Як раз у наявності цих двох типів нашої «шерсті» ховається відповідь на питання «Чому ми голі (тобто, лисі)?» Кількість волосяних фолікулів – а відповідно й кількість волосин – у нас приблизно така сама, як і у будь якого іншого ссавця відповідного розміру (не вірите – перерахуйте). Але більшість з цих волосин (ті, які пушкові) майже не помітні. Ось ми і видаємося голими.
Чому наш волосяний покрив розвинений настільки слабо? Ще Дарвін припустив, що у всьому винуватий статевий відбір: безволосі самиці здавалися первісним самцям більш привабливими і вони, послідовно вибираючи пару згідно свого смаку, закріпили «безволосість» у нас у генах. Зараз панує інша думка: втрата волосяного покриву повинна була захистити наш мозок. Наш мозок дуже чутливий до перегріву – він гине при нагріві приблизно у 42°C. Тому для його безпеки нашим пращурам знадобилася якомога більша охолоджуюча поверхня – і такою поверхнею стала наша відкрита шкіра з великою кількістю потових залоз і нещільно розташованими короткими волосинками. Густа шуба чудово захищає від прямого сонячного проміння (і вона залишилася у нас на голові); але вона заодно заважає випаровуванню. Якщо волога зі шкіри (наш піт) не випарує – шкіра охолоне недостатньо, що приведе до перегріву. Тому еволюція використала вже перевірене рішення. Перевірене на носорогах, бегемотах та слонах, які через великий розмір теж мають проблеми з охолодженням. Вона (еволюція) зробила волосяний покрив рідкішим, чим відкрила шкіру та значно збільшила площу випаровування. Волосся, тим не менш, в нас менше не стало: на нашій шкірі – виключивши «скальп» – розмістилися від трьох до п’яти мільйонів волосяних фолікулів (залежно від раси і генотипу). Кількість фолікулів на тілі, до речі, однакова і у чоловіків, і у жінок.
Є забавна теорія, яка стверджує, що втрата волосся несе відповідальність за появу родини (тієї звичної та добре нам знайомої родини, яку звуть «нуклеарною» – батько, мати і діти). Дитинча шимпанзе чіпляється за материнське хутро і руки у мами залишаються вільні – а значить, мама-шимпанзе без завади може себе прогодувати. У мами-людини хутра, за яке міг би вчепитися малюк, немає; а значить, для того, щоб себе прогодувати, їй необхідна допомога зі сторони. Тому нашим далеким мамам-предкам довелося винайти способи закріплення за собою постійного помічника у здобуванні харчів.
Незважаючи на те, що мало хто може бачити наше волосся на тілі – воно грає важливу роль практично в усіх культурах. Чи це волосся естетичне, чи ні? Давні китайці й греки, наприклад, вважали волосся на тілі ознакою звіриного начала і намагалися максимально його видаляти; а от сучасні кореянки – навпаки, навіть намагаються пересадити волосся на лобок, коли їм здається, що їх покрив там недостатньо густий. Для середньовічного хрестоносця пишний волосяний покрив на тілі був ознакою мужності, а для його арабського сучасника – ознакою варварства та неохайності.
Але незалежно від того, як сприймати волосся на тілі – воно багато чого про нас каже і надсилає в оточуючий світ дуже важливі сигнали. І це – вагома причина ставитися до нього з усією можливою увагою.
