ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА як орган травної системи

Підшлункова залоза — це велика травна залоза, розташована позаду шлунка. Складається з головки, тіла і хвоста. Має вигляд видовженої пірамідки завдовжки 20 см і розташована за шлунком (якщо людина стоїть) або під шлунком (якщо лежить на спині).

Це залоза змішаної секреції, яка виробляє як травний сік (екзокринна функція) так і гормони (ендокринна функція).

Підшлункова синтезує гормони інсулін і глюкагон, що регулюють рівень глюкози в крові людини.

Одна з головних функцій підшлункової залози – вироблення травного соку. Найбільше його виділяється на вуглеводну їжу, трохи менше - на білкову, а ще менше - на жирну. Клітини залози виділяють ще спеціальний фермент, який захищає їх від самопереварювання. 

Підшлункова залоза в добу виділяє від  1 до 4 л панкреатичного соку, який по дрібних вивідних протоках поступає в  головну протоку, що впадає в 12-палу кишку. Склад соку змінюється залежно   від того, що людина поїла. Виділятися він починає через 1-3 хвилини після вживання їжі і закінчує через  6-10 годин.

Сік підшлункової залози лужний і містить наступні основні групи ферментів.

 По-перше, це пептідази (в основному трипсін та хемотрипсін, що діють на білки, а також амінопептідази, які остаточно перетравлює білки до амінокислот).

 Другою групою ферментів є ліпази, які за рахунок їх активації жовчю печінки, діють на жири, перетравлюючи їх до гліцерину та жирних кислот. 

Третя група ферментів об'єднує амілази (мальтозу та лактазу), які діють на вуглеводи, перетравлюючи їх до глюкози та інших моноцукрів.

Секреція підшлункової залози регулюється нервовим (блукаючим нервом) та гуморальним шляхами. Збудниками блукаючого нерва є вид та запах їжі, а також акти жування та ковтання їжі. Гормональну регуляцію здійснює гормон дванадцятипалої кишки — секретин. 

Кількість та склад підшлункового соку залежить від виду їжі. Наприклад, на м'ясо, підшлункового соку виділяється в 2,5 рази більше, ніж на жирну їжу; на хліб та інші вуглеводи максимальна активність залози спостерігається в продовж першої години після приймання їжі; на м'ясо — на другій годині і так далі.

Розміри та маса залози з віком значно змінюються: у 5 років її вага становить 20-30 г, у 15 років — 60 г, а у дорослої людини — до 100 г.

За розмірами підшлункова залоза росте до 8 років, а ферментативна активність її білкових ферментів наростає до 6 років, ліпази — до 7-9 років; У вуглеводних ферментів максимальна активність настає у 9-10 років. Ці данні слід враховувати при організації харчування дітей.

ЗУБИ

 

Механічне  подріблення їжі здійснюється за допомогою зубів та язика.

Кожен зуб має коронку, що вкрита емаллю і виступає в порожнину рота, та корінь зуба, що заглиблюється у товщу альвеолярних відростків верхньої або нижньої щелепи. На межі коронки і кореня виділяють шийку зуба. Основна тканина зубів це дентин, який на 70-80 % складений з неорганічних солей фосфорнокислого та фтористокислого кальцію. У складі емалі зубів вміст неорганічних речовин сягає 96-98 % тому вона дуже тверда. Центральна частина зубів заповнена пухкою сполучною тканиною, що пронизана нервами, кровоносними сосудами та лімфатичними протоками і називається пульпою зуба. Через пульпу здійснюється обмін речовин у тканинах зубів.

 Доросла людина має 32 зуби (кожна й частина верхньої або нижньої щелепи містить 2 різці, 1 ікло, 2 малих корінних або кутніх чи премолярних та З великих корінних або кутніх чи молярних зуба).

 Зуби закладаються та розвиваються у товщині щелеп. У 4-6 місяців після народження дитини починають виростати тимчасові (молочні) зуби: спочатку різці, потім моляри. Ріст молочних зубів триває до 2-2,5 років і за цей період їх виростає до 20 (по 10 в кожній щелепі: 4 різці, 2 ікла, 4 моляри ).

 Постійні зуби закладаються ще на 5-ому місяці розвитку зародку, але починають прорізатися у 6-7 років, замінюючи собою молочні зуби. Під час розвитку дітей основна кількість постійних зубів (до 28) виростає до 14-15 років і лише треті моляри ( зуби мудрості) можуть прорізатися у різні строки аж до віку 25-29 років. Треті великі зуби особливого значення для травної системи людини не мають, так як зазвичай  не парні і до того ж вони живуть короткий час.

Молочні зуби мають таку ж будову та хімічний склад, як і постійні, але вміст неорганічних речовин у складі їх тканин у 1,5-2 рази менший тому вони крихкі та ніжні, що слід враховувати при організації харчування дітей.

Найбільш вразливий негативний вплив на стан емалі завдає молочна кислота, яка є продуктом розпаду вуглеводів в ротовій порожнині під дією ферментів слини. Негативний вплив на стан емалі завдає також різке коливання температури, нестача у складі їжі вітамінів В і Д, мікроелементів кальцію, фосфору та відсутність ультрафіолетових сонячних променів. Профілактика карієсу повинна включати повноцінне харчування та дотримання гігієни ротової порожнини з обов'язковою чисткою зубів після кожного прийому їжі.

АПЕНДИКС

 Апе́ндикс (від лат. appendix vermiformis) — червоподібний відросток — периферійний лімфоїдний орган, що розташований на куполі сліпої кишки людини.

 Функція апендиксу не з'ясована остаточно, про що певною мірою свідчить відсутність значних змін у пацієнтів, яким було виконано апендектомію (видалення апендиксу). Проте, було опубліковано дані про значення цього органу в підтримці сталості кишкової флори та імунітету.

Довжина апендикса у людини здебільшого коливається в межах 2-20 сантиметрів, діаметр — 3—7 мм; найчастіше апендикс знаходиться в правій клубовій ямці живота. Сам апендикс може змінювати своє положення відносно купола сліпої кишки. Зовні апендикс вкритий очеревиною (іноді — лише наполовину). Стінка аппендикса складається з таких шарів: підочеревинного, м'язового, підслизового (багатого на лімфоїдні елементи) та слизової оболонки, що вистилає його порожнину. Щодо очеревини розрізняють внутрішньо- та позаочеревинне розміщення апендикса.

Слизова та підслизова оболонки містять численні лімфоїдні вузлики. У дітей та підлітків загальна їх кількість досягає 600–800. 

ЖОВЧНИЙ МІХУР

 

Жо́вчний міху́р (ЖМ) (лат. vesica biliaris) — це тонкостінний орган травної системи, що є резервуаром жовчі, яка надходить по загальній печінковій та міхуровій протоках, і виробляється печінкою (вихід жовчі з печінки у цей час заблокований завдяки скороченню м'яза - замикача спільної жовчної протоки). Жовчний міхур має форму видовженого мішка, завдовжки 8-12 см, завширшки — 3-5 см і вміщає 40-70 мл жовчі.

ПЕЧІНКА

 

Печінка є найбільшою залозою організму (вага досягає 1,5 кг), яка розташована в правому підребер'ї. Сама печінка ділиться на дві частини або долі: ліву і праву. Між долями розташовані ворота печінки, через які до неї входять кровоносні судини (втому числі воротна вена, яка збирає і несе у печінку кров віл кишок), нерви, лімфатичні протоки, та виходить жовчна протока.

Печінка є своєрідним сховищем речовин і біохімічною лабораторією організму. Так, наприклад, продукти перетравлення вуглеводів (моно-цукри) в печінці перетворюються у глікоген, який накопичується в її клітинах. Коли виникає потреба у створенні додаткової енергії (наприклад, при фізичних навантаженнях), глікоген печінки переробляється у цукор декстрозу і з кров'ю надсилається до м'язів та інших тканин організму і там включається в схеми синтезу аденозінтрифосфорної кислоти (АТФ яка і є носієм енергії). В печінці відбуваються також процеси гемолізу (руйнування) еритроцитів крові, що відмирають. Із гемоглобіну таких еритроцитів, між іншим, вивільнюється залізо (гем), яке накопичується у спеціалізованих клітинах паренхіми печінки і далі може поступово використовуватись при синтезі нових еритроцитів крові в червоному кістковому мозку.

Найважливіша функція печінки полягає у нейтралізації токсинів, які утворюються в організмі, або потрапляють до нього з їжею чи водою. Токсини чаю, кави, какао, алкоголю, тютюну, під дією клітин печінки, перетворюються у не шкідливі речовини і видаляються, посередництвом крові, через нирки. Деякі токсичні кінцеві продукти перетравлення їжі в кишечнику (наприклад, індол, що містить сірку і є побічним продуктом неповної переробки надлишків білків яєць, м'яса або бобів) в печінці підлягають детоксикації і видаленню у складі жовчі.

Жовч містить 90 % води і 10 % неорганічних і органічних речовин. До складу неорганічних речовин жовчі входять жовчні пігменти білірубін та білівердін, іони калію, натрію та ін. Органічні речовини жовчі представлені глікохолєвою та глікохолетовою жовчними кислотами, холестерином, лецетином, тяуцином та іншими речовинами.

Структурно — функціональною одиницею печінки є високо спеціалізовані клітини гепатоцити.

Зайві та шкідливі для організму речовини, що містяться в крові, проходять через гепатоцити і, за рахунок хімічних реакцій розпаду, перетворюються в продукти видалення у вигляді жовчі. Але жовч в організмі є не тільки зайвим продуктом, що підлягає видаленню, так як має ще певну роль і в регуляції та здійсненні процесів перетравлення їжі. Так, наприклад, не зважаючи на те, що ферментів у складі жовчі нема, вона приймає участь у процесах активізації ліпази та інших ферментів кишкового соку. По-друге, жовч обумовлює емульгацію жирів до дрібних краплинок, які краще піддаються дії ліпаз. Жовч також активно впливає на процеси всмоктування стінками кишок продуктів перетравлення їжі і, нарешті, жовч сприяє підсиленню (через кров) виділення підшлункового і шлункового соку. Кількість жовчі, що виробляється, з моменту народження дитини вже достатня для емульгації жирів молока. В перші роки життя дитини вміст жовчних кислот у складі жовчі відносно високий. В дошкільний та молодший шкільний вік кислотність жовчі значно знижується, а у дорослих знову суттєво зростає. Вказана динаміка свідчить про те, що для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку жирна їжа є занадто важкою, тоді як білкова та вуглеводна є найбільш придатною.

За добу у дорослої людини виробляється до 1000 мл жовчі. Видалення жовчі регулюється рефлекторно (від рецепторів, що спрацьовують при попаданні їжі у шлунок та кишки) і гуморально (під дією гастрина шлунка або спеціального інкрета слизової дванадцятипалої кишки холіцистокініна). Печінка інтенсивно росте до 25 років, збільшуючи масу від 150 г (у новонародженої дитини) до 1500 г (у дорослих).