Піреноїд (від
грец. pyrēn — кісточка, ядро та éidos — вигляд) — клітинна органела. міститься всередині
або на поверхні хлоропластів багатьох водоростей. Є центром фіксації вуглекислого
газу. Складається з центрального тіла білкової природи — матрикса, або
строми, та крохмальної обкладки. Іноді крохмальна обкладинка
відсутня. Там, де розташовується піреноїд — утворюється крохмаль.
Відсутність чи наявність піреноїда є вагомою систематичною ознакою.
Хламідомонада має один великий хлоропласт чашоподібної форми з одним піреноїдом, тому весь вміст клітини розміщується в заглибині хлоропласта. Піреноїди - тільця білкової природи, які розташовуються на поверхні хлоропластів, і навколо них відкладаються запасні поживні речовини – крохмаль.
Хлорофіл та інші барвники у хламідомонади містяться у хроматофорі. Він зелений від хлорофілу, тому й уся клітина здається зеленою. У перекладі слово «хроматофор» означає «носій забарвлення». На світлі в хроматофорі в процесі фотосинтезу утворюється цукор (з нього — крохмаль) і виділяється кисень.
Клітинна стінка хламідомонади не містить целюлози. Одна з причин цього явища - необхідність роботи скоротливих вакуолей, що викачують з клітини зайву воду. Завдяки цьому явищу регулюється внутрішньоклітинний тиск ( тургор) всередині клітини.
Через цю особливість будови її частіше називають клітинною оболонкою.
Псевдопо́дія (від псевдо… та грец. πούς,
родовий відмінок ποδός − нога), ніби ніжка псевдоніжка −
тимчасові цитоплазматичні вирости у одноклітинних організмів (корененіжок,
деяких джгутикових, споровиків, слизовиків), а також у деяких
клітин багатоклітинних організмів (лейкоцитів, макрофагів,
яєць губок, кишковопорожнинних, деяких війчастих червів).
Слугують для так званого амебоїдного руху та захоплення їжі або сторонніх
часточок. У псевдоподіях особливо багато мікротрубочок.
Псевдоподії
виникають і втягуються у різноманітних місцях клітини, тому її форма при
амебоїдному русі постійно змінюється. Формування псевдоподій пов'язане з
локальними змінами поверхневого натягу клітини. При формуванні псевдоподії
у амеби спочатку з'являється невеликий виступ ектоплазми (зовнішній
прозорий щільний шар цитоплазми). Потім він збільшується та у нього наче
вливається частина рідкої ендоплазми (зернистий напіврідкий внутрішній шар
цитоплазми). Таким чином утворення псевдоподій − це процес перетворення
ектоплазми у ендоплазму.
У амеб псевдоподії
лопатеподібні або ниткоподібні; у форамініфер і радіолярій − розгалужені,
тонкі, довгі, які зливаються між собою; у променяків псевдоподії містять щільну, пружну
осьову нитку (аксоподію), внаслідок чого вони мають пружність та сталу форму. У амебоїдних багатоклітинних
повзаючих організмів псевдоподії зазвичай пальцеподібні або лопатеподібні.
Фагоцито́з (від грец. φάγος «пожирач» і грец. κύτος «оболонка, вмістище, клітина») — активне захоплення i поглинання мікроскопічних сторонніх об'єктів (бактерії, фрагменти клітин) і твердих частинок одноклітинними організмами або деякими клітинами багатоклітинних тварин.
Перегляньте анімацію :
Явище фагоцитозу виявив І. І. Мечніков (1882).
Фагоцитоз складається з послідовних стадій: наближення об'єкта фагоцитозу фагоцита, атракції — розташування об'єкта на поверхні фагоцитуючої клітини, поглинання і перетравлення поглиненого об'єкта.
У процесі фагоцитозу активна роль належить клітинній мембрані, яка обволікає часточку, що фагоцитується, і втягує її вглибину цитоплазми з утворенням фагосоми. З лізосом клітини до фагосом надходять гідролітичні ферменти, які перетравлюють поглинуту часточку. Неперетравлені рештки можуть лишатись у клітині довгий час. Фагоцитоз відіграє важливу роль, головним чином, при запаленні, загоєнні ран, як фактор неспецифічного імунітету.
Вакуоля – одномембранний органоїд клітини, що містить воду, газ, інші речовини (в залежності від організму).
Травна вакуоля – мембранні пухирці, в яких відбувається лізис – перетравлення харчових часток. Перетравленню допомагають ферменти.
Таке внутрішньоклітинне травлення характерно для найпростіших і
губок. У багатоклітинних тварин травні вакуолі – одна з форм лізосом.
Як утворюється травна вакуоля у одноклітинних організмів?
В процесі фагоцитозу відбувається вп’ячування цитоплазматичної мембрани і зрештою з неї і утворюється ендоцитозний міхурець (фагосома, харчова вакуоля). З ним зливається первинна лізосома (має в собі неактивовані ферменти) і утворюється вторинна лізосома або травна вакуоля (гетерофагосома). Злиття веде до активації ферментів і відбувається перетравлення. Продукти перетравлення поглинаються і засвоюються цитоплазмою клітини. Неперетравленні рештки виводяться назовні шляхом екзоцитозу.
Форма тіла амеби звичайної постійно змінюється, відбувається це через зміни її ложноніжок. Розмірами своїми амеба не перевищує і половини міліметра. Зовні тіло найпростішого покрито спеціальною мембраною – плазмалемою, всередині ж знаходиться цитоплазма з важливими структурними елементами.
Цитоплазма амеби має неоднорідну структуру і умовно ділиться на дві частини:
Центральною частиною амеби, як, втім, і будь-якої іншої клітини, є, звичайно ж, ядро. У амеби воно знаходиться майже в центрі її тіла. Ядро володіє ядерним соком, хроматином і покрито оболонкою, що має численні пори.
Якщо спостерігати амебу звичайну під мікроскопом, то можна побачити що вона володіє численними ложноніжками, які ще називають псевдопотіями. Ці ложноніжки подібно віям інфузорії служать амебі для пересування.
Кисень необхідний для життєдіяльності амеби, вона отримує з води. Причому якщо людина й інші тварини дихають за допомогою легенів, то амеба дихає всім своїм тілом, кисень з води проникає через цитоплазму, сам процес дихання амеби полягає в окисленні киснем органічних речовин у мітохондріях. В результаті цієї реакції виділяється енергія, яка запасається в АТФ, а також попутно утворюється вуглекислий газ і знову вода. Енергія, запасена в АТФ, надалі витрачається на різні процеси життєдіяльності.
Амеба звичайна живе в прісній воді канав, боліт, невеликих ставків. Може існувати в акваріумах, в цілому культуру амеби звичайної дуже легко розводити в лабораторних умовах.
Як ми писали вище, амеба звичайна здатна пересуватися за допомогою своїх ложноніжок, у середньому швидкість пересування найпростішого становить 1 сантиметр за 5 хвилин. Під час свого руху амеби наштовхуються на інші дрібні об’єкти: одноклітинні водорості, бактерії, інші найпростіші організми. Якщо цей об’єкт досить малий, то амеба поглинає його. Як відбувається саме поглинання, амеба обтікає свою здобич з усіх боків, і через якийсь час вона вже опиняється всередині амебної цитоплазми.
Процес поглинання твердої їжі амебою біологи називають фагоцитозом. Поглинена їжа в цитоплазмі переробляється спеціальною травною вакуолею, яка, по суті, виконує функцію шлунку у амеби. Але і не тільки шлунку, так як ця ж травна вакуоль, викидає не переварені залишки їжі з цитоплазми назовні, тобто по суті виконує роль кишечника і того самого «м’якого місця».
Цікаво, що крім травної вакуолі в тілі амеби є і так звана скорочувальна вакуоль, вона ж пульсуюча вакуоль. Вона являє собою пухирець рідини, який періодично наростає, а досягнувши певного розміру, лопається, звільняючи свій вміст назовні. Основне завдання скорочувальної вакуолі – регуляція осмотичного тиску всередині тіла амеби. Справа в тому, що через те, що концентрація речовин в цитоплазмі амеби вище, ніж в навколишній воді створюється різниця осмотичного тиску всередині клітини і поза нею. Хоча прісна вода і проникає в тіло амеби, її кількість завжди залишається в нормі, завдяки тому, що скорочувальна вакуоль відкачує надлишок води з цитоплазми найпростішого.
Амеби розмножуються безстатевим розмноженням за допомогою поділу однієї клітини надвоє. Як і евглени зелені, амеби практично безсмертні, так як безперервно розмножуючись поділом вони живуть вічно. Якась амеба, яка ділиться зараз, може вести свій родовід від якоїсь амеби, яка ділилася ще в епоху динозаврів.
Сам процес розмноження – поділу амеби починається з мітотичного поділу ядра: з одного ядра утворюється два, які потім віддаляються один від одного. Паралельно з цим починає свій поділ і цитоплазма амеби. А ось скорочувальна вакуоль не розділяється, а залишається в одній з новоутворених клітин, у другій клітині-амебі вакуоль утворюється заново. Розмноження-поділ амеби відбувається досить швидко, його швидкість залежить від температури навколишнього середовища. У спекотні літні дні амеба може навіть ділитися кілька разів за день, а от з настанням зимових холодів частота поділу зменшується, а потім і зовсім припиняється. Щоб пережити зиму сама амеба перетворюється в цисту – покривається щільною подвійною білковою оболонкою.
Амеба важлива частина екологічної системи, так як саме вона відповідальна за регуляцію чисельності бактеріальних організмів в озерах і ставках. Також вона очищає воду від надмірного бактеріального забруднення, поглинаючи бактерії. У свою чергу, в харчовому ланцюжку амеба сама служить кормом для багатьох маленьких риб і комах.
Має свою користь амеба і для науки, вчені проводять над нею численні досліди і дослідження.
Хроматофори – це органели клітини, розташовані в цитоплазмі і надають їй забарвлення та беруть участь у фотосинтезі. Можна називати так всі органели клітини, що мають колір, але цей термін закріпився за забарвленими тільцями в клітинах водоростей. Аналогічні утвори у вищих рослин називаються хлорофильними зернами й хлоропластами.
