Лишайники

Лишайник - симбіотичний організм, який складається з гриба та одноклітинних зелених водоростей.  Гриб забезпечує водорость водою, мінеральними речовинами, захистом. Водорость забезпечує гриб поживними речовинами, синтезованими під час фотосинтезу.

     З цими особливостями існування пов"язана і будова тіла лишайника ( талом , слань).

Ззовні знаходиться захисний коровий шар, що складається з щільного сплетення грибних гіф і часто пофарбований в сірий, коричневий, бурий, жовтий, помаранчевий і інші кольори. Під верхнім коровим шаром розміщується шар водоростей. Тут розміщені клітини водорості, оточені тонкими грибними гіфами. Найчастіше зона водоростей дуже тонка, і тому водорості рівномірно освітлюються сонцем через коровий шар. Нижче шару водоростей лежить серцевина. Це найбільш товстий шар, що визначає товщину всього лишайникового талому. Безбарвні грибні тифи серцевини лежать пухко, так що між ними залишається повітряний простір. Це забезпечує вільний доступ всередину слані вуглекислого газу і кисню, які потрібні лишайнику для фотосинтезу і дихання. Знизу талом, зазвичай, захищений нижнім коровим шаром.

Водоростевий компонент фікобіонт може бути представлений ціанобактеріями, зеленими, жовто-зеленими водоростями, а грибний компонент мікобіонт – сумчастими і базидіальними грибами.

 Гриб постачає водоростям воду й мінеральні речовини, а водорості синтезують для гриба органічні сполуки. Ріст у лишайників дуже повільний. Розмножуються вони, здебільшого, вегетативно – ділянками слані або утворами з клітин водорості і ниток гриба – ізидіями і соредіями. Ізидії – вирости на верхній стороні талому, а соредії утворюються всередині тіла і через розрив коркового шару випадають назовні. Живуть лишайники довго – сотні та навіть тисячі років. 

Лишайники можуть оселятись майже на будь-якій поверхні, закріплюючись на ній ризоїдами.

Їх називають піонерами рослинності. Наука, що вивчає лишайники - ліхенологія.

Ученим не вдається виростити в штучних умовах й утримувати у життєздатному стані слань лишайника. Той контакт між грибом і водоростю, який спостерігається в природі, ніяк це вдається відтворити в лабораторних умовах. При перенесенні лишайника в лабораторію він гине. Однією з причин цього є його повільний ріст. Кіркові підростають на 0,2—0,3 мм за рік, а кущисті чи листоподібні — на 2—3 мм. «Дорослий» лишайник можна виростити протягом не менш як 20 років.

Слань лишайника має дуже різні розміри, форми та забарвлення. Бувають лишайники білі, рожеві, яскраво-жовті, оранжеві, оранжево-червоні, сірі, сірувато-зелені, жовтувато-зелені, оливково-коричневі, коричневі, чорні та ін., залежно від наявності відкладених в оболонці гіфів (рідше в протоплазмі) пігментів. У лишайників виявлено 5 типів пігментів: зелені, блакитні, фіолетові, червоні, коричневі. Механізм їх утворення не з’ясовано, проте відомо що він залежить від освітлення. Чим яскравіше освітлений лишайник, тим яскравіше його забарвлення.

Різноманітні лишайники і за зовнішнім виглядом. Слань може мати вигляд кірочки, листкоподібної пластинки або кущика. За зовнішнім виглядом розрізняють три основних морфологічних типи лишайників: накипні, листкоподібні й кущисті.

 

Скелет ящірки

 Скелет ящірки складається з трьох відділів: скелета голови, осьового скелета, скелета кінцівок.

Скелет голови плазунів представлений черепною коробкою, де міститься головний мозок, та вісцеральним відділом. Череп плазунів майже повністю кістковий.

У ящірки шийних хребців 8 - вони забезпечують рухомість голови. Особливість шийного відділу хребта плазунів — своєрідна бу­дова двох перших хребців. Перший шийний хребець має вид кі­льця, в яке заходить зубоподібний відросток другого шийного хребця. Таким чином, перший хребець (що зчленовується з чере­пом) може вільно обертатися навкруги зубоподібного відростка другого хребця, що забезпечує велику рухливість голови. Така будова двох перших шийних хребців зберігається у всіх подаль­ших класів хребетних.

Усі хребці попереково-грудного відділу мають ребра.  Ребра перших п’яти хребців приєднуються до гру­дини за допомогою хряща, утворюючи грудну клітку (грудина і грудна клітина від­сутня у змій).  Так утворюється грудна клітка, що оберігає легені й серце тварини.

Крижовий відділ складається з двох хребців, до поперечних відростків яких причленяються клубові кістки.

Пар­ні кінцівки плазунів зберігають загальну схему будови кінцівок наземних хребетних: перетинки між пальцями відсутні, на пальцях є кігті.

Щодо скелета передніх кінцівок плазунів слід звернути увагу на видовженість плеча і передпліччя (ліктьова і променева кістки) та вкорочення кісток кисті порівняно із земноводними.

Скелет задніх кінцівок плазунів складається із кісток стегна, гомілки (велика і мала гомілкові) та стопи.

У рептилій міцніше причленування тазового пояса (сідничні, лобкові та клубові кістки) до осьового скелета порівняно із земноводними.

Внутрішня будова ящірок

 Шкірного дихання в хамелеона, як і в ящірки немає, вони дихають тільки легенями. Будова легень у них складніша, ніж у жаби: вони комірчасті, завдяки чому збільшується поверхня газообміну.

Серце трикамерне, складається з двох передсердь і шлуночка. У ящірки, на відміну від земноводних, шлуночок має неповну внутрішню перегородку, яка ділить його на праву, венозну, частину і ліву, артеріальну.

 

Хоч будова легень і серця ящірки складніша (порівняно із земноводними), обмін речовин в її організмі відбувається все-таки повільно й залежить від температури навколишнього середовища. Тому в теплу погоду ящірки жваві, а в холодну, як і всі плазуни, вони стають млявими.

Травна, видільна та нервова системи ящірки подібні будовою до відповідних систем земноводних. Але в неї у головному мозку  більше, ніж у земноводних, розвинений мозочок, який керує рівновагою та координацією рухів. Це пов'язане з великою рухливістю ящірки і значною різноманітністю її рухів.

Розмноження. Риби й земноводні під час розмноження викидають статеві клітини у воду. Там відбувається й запліднення. У плазунів, які розмножуються на суші, сперматозоїди вводяться самцем у клоаку самки. Вони рухаються по яйцепроводу й проникають у яйцеві клітини.

Запліднення яйцевих клітин плазунів відбувається всередині організму самки. Внутрішнє запліднення властиве всім наземним тваринам.

У травні - червні самка ящірки прудкої відкладає від 5 до 15 овальних яєць. Вона їх закопує в неглибоку ямку або залишає в тому самому сховку, де ночує.

Яйця плазунів досить великі. У ящірки прудкої вони бувають завдовжки до 1,5 см. У яйці міститься запасна поживна речовина - жовток, яким живиться зародок. Зовні яйце покрите шкірястою оболонкою, яка захищає його від висихання. На відміну від риб і земноводних, з яйця виходить не личинка, а схожа на дорослу молода ящірка. Хамелеони, як і інші ящірки, не піклуються про своє потомство.

Регенерація. Ящірками живляться різні птахи, дрібні ссавці та змії. Якщо схопити ящірку за хвіст, то частина його відпаде. Завдяки такій властивості ящірка може врятуватися від ворога. Відпадання хвоста - рефлекторна відповідь на біль. При цьому хвіст переламується посередині одного з хребців. М'язи навколо рани скорочуються, і кровотечі не буває. Пізніше хвіст знову відростає, тобто регенерує. У хамелеонів такої здатності немає.

Хамелеони

 Поза сумнівом, хамелеони – одні з найцікавіших представників тваринного світу. Всім відомо, що хамелеони можуть змінювати колір своєї шкіри, але що ще ви знаєте про цих дивовижних симпатичних тварин? Наша добірка цікавих фактів допоможе вам заповнити прогалини у знаннях.

Хоча хамелеонів можна зустріти в багатьох частинах світу, що мають теплий клімат, майже половина з двохсот відомих видів мешкає на Мадагаскарі.

Слово «хамелеон» походить від грецького «chamaeleón», що буквально означає «наземний лев».

Хамелеон Парсона – найбільший з відомих видів. Дорослі особини досягають 70 см в довжину.Найменшим у світі є листовий хамелеон, що досягає в довжину близько 1,6 см і легко вміщається на сірниковій голівці. Це одне з найменших відомих хребетних.

Більшість хамелеонів відкладає яйця, але деякі народжують малят у м’яких напівпрозорих оболонках, що нагадують кокон.Інкубаційний період яєць хамелеона зазвичай триває кілька місяців, однак яйцям хамелеона Парсона необхідно цілих два роки.

У хамелеона відмінний зір з 360-градусним кутом огляду, він може дивитися у двох напрямках одночасно. Крім видимого спектру, хамелеони бачать і в ультрафіолеті. Потрапивши під ультрафіолетові промені, вони демонструють зростання активності і товариськості.

Язик хамелеонів також вельми примітний. Він майже вдвічі перевищує довжину тіла тварини і здатний блискавично вистрілювати в сторону здобичі. Язик хамелеона вистрілює з надзвичайною швидкістю, досягаючи здобичі за 0,07 секунди.

Найчастіше хамелеони харчуються комахами, але деякі великі види не проти з’їсти ящірку або навіть птаха.

Хамелеони – одинаки. Велику частину часу самка не потребує присутності самця. Самець наближається для спарювання в ті рідкісні моменти, коли самка допускає дотик.

Хамелеони не піклуються про потомство і молодняк піклується про себе сам відразу після народження.

Подібно зміям, хамелеони не мають зовнішнього і середнього вуха, отже у них немає ні вушних раковин, ні барабанних перетинок. Однак вони не глухі. Вони можуть чути звуки частотою від 200 до 600 Гц.

Голова вуалевого хамелеона, що мешкає в посушливих гористих регіонах Ємену і Саудівської Аравії, прикрашена високим розвиненим гребенем. Гребінь цей служить тварині для збору води – краплі вологи скочуються по його борозенками прямо до хамелеона в рот.

На відміну від багатьох інших ящірок, хамелеони не вміють відкидати і заново вирощувати хвіст.

Хамелеони відрізняються дивною ходою – під час ходьби вони погойдуються з боку в бік. Деякі дослідники вважають, що таким чином вони імітують коливання листя на вітрі, але ця теорія поки не отримала наукового підкріплення.

У дикій природі тривалість життя хамелеона зазвичай становить 2-3 роки, а в неволі може досягти 10 років.

Всупереч розхожій думці, хамелеон змінює колір не заради камуфляжу, а для контролю температури тіла і спілкування з іншими особинами. Таким чином він висловлює свої емоції.На жаль, здатність до мімікрії не рятує хамелеонів від вирубки лісів, які є їхнім основним місцем проживання. В даний час близько 9 видів знаходиться на межі зникнення, і ще 37 видам загрожує небезпека.

Внутрішня будова черепах

Черепахи - лат. Testudines, відрізняються від інших з класу плазунів формою тіла і належать до одних з найдавніших видів. У загін черепахи входить близько 220 видів тварин.

Характерна риса будови черепах наявність кістково-рогового або кістково-шкірястого панцера, який складається зі спинного (карапакс) та черевного (пластрон) щитів. У багатьох черепах під панцир можуть втягуватись голова, кінцівки, хвіст. Добре розвинений зір та нюх, гірше – слух. Щелепи буз зубів, вкриті роговими пластинками у формі дзьоба. Шийний та хвостовий відділи хребта рухомі, інші зростаються з карапаксом. Грудна клітка у них нерухома, тому в акті дихання беруть участь кінцівки – при втягуванні їх повітря виходить з легень, при витягуванні – надходить до них. Легені у черепах мають губчасту структуру. У черепах є зачатки діафрагми.

Черепахи - дуже мляві, малорухливі тварини. Заковані у важкий панцир, черепахи по суші пересуваються дуже повільно, але у воді вони швидко плавають за допомогою коротких ніг з добре розвиненими плавальними перетинками, які діють як весла.

Шкіра (окрім водних м’якотілих черепах) вкрита роговими лусками або щитками. Шкірних залоз немає або їх дуже мало.  Скелет майже повністю кістковий.

Кровоносна система замкнена. Серце трикамерне (два передсердя, один шлуночок, розділений неповною перегородкою). Два кола кровообігу. У складі дихальної системи легені комірчасті, є трахея та бронхи.  Нирки тазові, вивідні протоки нирок та гонад відкриваються у клоаку. Є сечовий міхур. Черепахи  – пойкілотермні ( холоднокровні) тварини (температура тіла тварини залежить від температури навколишнього середовища)

Рептилії. Черепахи

 Черепахи (Testudines) є єдиними представниками найдавнішої групи рептилій-анапсид, які існують і нині. З 26 родин лише 12 дожили до наших днів. Налічують близько 210 видів сучасних черепах. Вони поширені головним чином у тропічних та екваторіальних областях, менше – у помірних широтах. Місця існування черепах виключно різноманітні – пустелі, тропічні ліси, гірські схили, озера, ріки та болота, окультурені землі, узбережжя морів та безкраї простори океану.

Найхарактернішою рисою усіх черепах є кістковий панцир. Щоб панцир мав можливість росту, він розділений на 20–30 окремих платівок, які збільшуються незалежно одна від одної. Вони з’єднані з ребрами, хребцями спинного хребта, тазовим та плечовим поясами.

Деякі види характеризуються тим, що шия з головою можуть ховатися всередині панциря S-подібно та втягуватися у вертикальній площині. Це велетенські морські черепахи, які сягають 600 кг маси та 2 м у довжину та велетенські слонові сухопутні черепахи, а також кайманові черепахи, відомі своєю агресивністю. Такими особливостями характеризується єдиний представник фауни України – болотяна черепаха. Інші черепахи здатні згинати шию вбік. Чимало з них живуть на дні водойм та досить рідко залишають ці місця. Живляться переважно дрібними рибами, на яких чатують та хапають, викидаючи вперед довгу шию (зміїношийні) або втягують з водою (пеломедузи).

Дзьобоголові (Rhynchocephalia). Ряд дзьобоголових плазунів у сучасній фауні представлено однією родиною, до якої належить лише один-єдиний вид. Дзьобоголові – це дуже давня група, що з’явилася близько 165 млн років тому. Їхній сучасний представник, гатерія, або туатара, мало змінився з доісторичних часів. Унікальною особливістю туатари є наявність третього тім’яного ока. Живуть гатерії на дрібних скелястих острівцях поблизу Нової Зеландії, де створено спеціальний заповідник. Тривалість життя до 100 років.

Забрудення середовища. Батарейки.

 

Зони кореня. Провідна зона

 Провідна зона кореня розташована вище зони всмоктування. Ця зона найдовша. 

У провідній зоні кореневі волоски відмирають і всмоктування речовин практично пропиняється.

 Цією зоною по деревині та лубу транспортуються речовини , вона закріплює рослину в ґрунті завдяки бічним кореням, а також може запасати поживні речовини в корі. 

У багатьох рослин з часом між деревиною і лубом провідного пучка утворюються шари клітин бічної твірної тканини. Завдяки поділу цих клітин корінь потовщується.

 

Будова, функції, видозміни кореня

 Корінь- осьовий підземний орган з необмеженим ростом, що виникає в результаті переходу на сушу.

Значення коренів:

• Закріплюють рослину в ґрунті.
• Поглинають і транспортують воду і розчинені в ній поживні речовини.
• Вегетативне розмноження.
• Первинний синтез органічних речовин.
• Виділення в ґрунт продуктів обміну речовин.
• 
  
  

Види коренів:

• Головний корінь утворюється з зародкового корінця.
• Бічні корені відходять від головного.
• Додаткові корені формуються на стеблах і листках.
• 
  
  
  
  

Типи кореневих систем (сукупність всіх коренів рослини):

• Стрижнева, добре виражений головний корінь (у дводольних).
• Мичкувата - головний корінь недорозвинутий, або рано відмирає, основна маса коренів цієї системи складається з додаткових.
• 
  
  
  
  

Характеристика зон кореня, особливості їх будови та функцій

1. Кореневий чохлик, клітини чохлика виконують захисну функцію, вони пошкоджуються, відмирають, злущуються і на їх місці утворюються нові клітини.

2. Зона поділу - довжина 2-3 см, їх клітини активно діляться (твірна тканина).

3. Зона росту (розтягування) - клітини ростуть, збільшуються в довжину і стають циліндричними, в них з'являються великі вакуолі. Сукупний ріст цієї зони створює силу, завдяки якій корінь заглиблюється в ґрунт. Довжина декілька міліметрів.

4. Зона всмоктування (вона характеризується наявністю кореневих волосків. Кореневий волосок - це видозмінений одноклітинний виріст з шкіри, кореня. Має оболонку, цитоплазму, ядро, лейкопласти, вакуолі з клітинним соком. Кореневі волоски живуть 10-20 днів. У сухому ґрунті кореневі волоски розвиваються інтенсивніше ніж у вологому. У водяних рослин кореневих волосків не буває. У деяких рослин роль кореневих волосків виконує грибниця гриба з яким вони вступають в симбіоз.

5. Провідна зона - це зона бічних коренів, у цій зоні створюються провідні судини і бічні корені.

                        

Видозміни коренів - пристосування виконувати додаткові функції:

• Коренеплоди - відкладання поживних речовин (буряк, морква).
• Кореневі бульби - відкладання поживних речовин в бічних коренях (жоржина).
• Повітряні - вбирають воду з повітря (орхідеї).
• Дихальні - забезпечують дихання у болотних рослин (мангрові).
• Ходульні - утримують рослину (кукурудза, баньян).
• Корені присоски - у паразитичних рослин (повитиця).
• Корені причіпки - закріплюють рослину (плющ).
• Симбіотичні - з грибами - мікориза; з бактеріями - бактеріориза.

Поглинання коренем води і розчинених в ній мінеральних речовин.

Кореневі волоски вбирають з ґрунту воду і розчинені в ній мінеральні речовини і по судинам вони рухаються у центральному циліндрі. Судини коренів в надземній частині рослини стають судинами стебла. Місце переходу кореня в стебло потовщене і називається кореневою шийкою.

Висхідний рух води пояснюється кореневим тиском і випаровуванням (транспірацією) води листками. Через кореневі волоски виділяються органічні кислоти (оцтова і молочна). Корені виділяють також ферменти і вітаміни, які беруть участь в перетворенні поживних речовин, за участю мікрофлори у доступній для рослин формі.

Для нормального розвитку рослин корені повинні приносити з ґрунту Н2О і мінеральні солі, які містять в певних кількостях макроелементи (Р, N, Fe, S, Ca, Mn) і мікроелементи (Cu, Zn, Mn). Всі елементи важливі для рослини, оскільки входять до складу органічних і мінеральних сполук, ще беруть участь у

У промисловому рослинництві використовують метод водних культур - гідропоніку. Рослини вирощують в посудині, що заповнена гравієм, керамзітом, скляними кульками, які кілька разів на добу зволожують поживними речовинами.

За допомогою методу водних культур можна визначити потребу рослин у хімічних елементах, а також дію на них різних видів добрив.

Аеропоніка - повітряна культура, коріння знаходиться в повітрі і обприскується розчином, який має повний набір необхідних елементів живлення.

У процесах життєдіяльності та формуванні тканин і органів. При надлишку або недостачі мінеральних елементів відбувається порушення процесів життєдіяльності. Мінеральні солі, що містять мікро- і макроелементи утворюють в ґрунті після розпаду органічних речовин розчинення мінералів. Корінь росте верхівкою заглиблюючись у нижні шари ґрунту. При пошкодженні кінчика головного кореня починається посилений ріст його бічних відгалужень. Цю властивість корені використовують при вирощуванні розсади культурних рослин з стрижневим коренем.

У молодих рослин відщипують кінчик головного кореня, що припиняє його ріст у довжину і спричиняє посилений ріст, бічних і додаткових коренів у найродючішому шарі ґрунту.

Після відщипування головного кореня розсаду висаджують на постійне місце зростання за допомогою кілочка (пікетки). Звідси й назва цього процесу - пікерування.

Ґрунт - материнська порода змінена сполучною дією клімату, рослинних і тваринних організмів та діяльністю людини, що стала придатною для вирощування рослин та формування врожаїв. З ґрунту рослини отримують воду та мінеральні речовини.

Основною характеристикою ґрунту є родючість - здатність задовольняти потреби рослин в елементах живлення, води, повітря, тепла, для нормальної життєдіяльності їх і для вирощування врожаю. Родючість залежить від структури ґрунту і запасів гумусу.

Елементарні часточки ґрунту звичайно бувають склеєні в грудочки різної форми і розмірів. До складу ґрунту входить: камінь, пісок, пил та глина, вони зумовлюють структуру ґрунту.

Структурні ґрунти добре вбирають і зберігають вологу, містять більше повітря. У формуванні структури ґрунту беруть участь ґрунтові тварини: кільчасті черви, личинки комах, мокриці.

Мікрофлора ґрунту розкладає органічні залишки до більш простих речовин.

Гумус - складний комплекс органічних речовин, що утворюється в ґрунті при розкладанні решток рослинних і тваринних організмів (перегній). Для кожного типу ґрунту характерний певний склад гумусу.

Чим більше гумусу в ґрунті, тим він родючіший. Найбільш родючими є багаті на гумус чорноземи і темні лучні ґрунти. Підзолисті, глинисті і піщані ґрунти не мають грудочкової структури. Вони бідні на гумус і менш родючі.

Найсприятливіший водно-повітряний режим підтримується в структурних ґрунтах, де вода і повітря знаходяться одночасно і не заважають один одному.

Вода - в структурних грудочках, а повітря в порах між ними.

Щорічно рослини забирають з ґрунту велику кількість поживних речовин, запас яких поповнюється органічними рештками відмерлих рослин і тварин. На культурних ґрунтах повернення запасів поживних речовин недостатнє.

Нестачу поживних речовин у ґрунті компенсують внесенням добрив, як органічних (гній, пташиний послід, торф, сечовина), так і мінеральних (азотні, фосфорні, калійні). При цьому враховують норми і час внесення добрив, їхню розчинність, потребу в них рослин, тип ґрунтів.

Для отримання великих врожаїв сільськогосподарських культур одних добрив недостатньо, тому проводять відновний обробіток ґрунту: розпушування та поливання.

Розпушування ґрунту - агротехнічний захід, який сприяє кращому збагаченню коренів рослин киснем, збереженню вологи в ґрунті. В результаті розпушення та підгортання ґрунту, в багатьох рослин інтенсивно утворюються бічні та додаткові корені.

Поливання забезпечує розчинення поживних речовин, необхідних рослині.

Залежно від субстрату, на якому вирощуються рослини, розрізняють водні, піщані та ґрунтові культури.

Водна культура - вирощування рослин на водних поживних сумішах. Вперше цей спосіб застосував ще у 1699 р. англійський вчений Вудворд, але використовували - у ХІХ ст. Поживна суміш повинна мати у своєму складі всі елементи, необхідні для живлення рослин (реакція РН ≈ 5,5). Необхідно проводити аерацію поживних розчинів для збагачення їх киснем і виділенням СО₂. Періодично поновлювати поживні речовини.

Зони кореня. Зона всмоктування.

Зона всмоктування , або всисна зона.

 Зона кореневих волосків складена клітинами, які завершили процес росту i остаточно перетворилися на клітини постійних тканин.

 Клітини шкірочки кореня у цій зоні утворюють довгі вирости  -  кореневі  волоски,які сягають 1 см завдовжки.  Кореневі  волоски входять у щільний контакт із часточками ґрунту і відіграють визначальну роль і поглинанні води і мінеральних речовин, оскільки значно збільшують поверхню кореня . Вони  також закріплюють рослину у ґрунті. У зоні кореневих волосків корінь вже не може зміщуватись відносно часточок ґрунту.

Зони кореня. Кореневий чохлик

 Кореневий чохлик захищає ніжну верхівку кореня під час росту та просування пoмiж часточками ґрунту.

 Клітини, які розташовані у глибині кореневого чохлика, містять великі pyxoмi крохмальні зерна. Ці зерна під дією сили тяжіння опускаються на нижню ділянку клітинної мембрани i дають кореню «відчути» де верх, а де низ.

 Поверхневі клітини кореневого чохлика постійно злущуються та відмирають. При цьому вони виділяють слиз, що полегшує просування кореня вглиб ґрунту.

  Із  середини кореневий чохлик відновлюється клітинами верхівкової твірної тканини.

Листок - бічний орган пагона

 Листо́к — вегетативний орган  судинних рослин з обмеженим ростом , що виконує функції фотосинтезу, транспірації  (випаровування) та газообміну. 

Розміри листків найчастіше знаходяться в межах 3-12 см, однак є й цікаві винятки.

 Наприклад, вікторія амазонська, з родини німфейних, має листки діаметром до 2 м, які можуть витримати вантаж більше 50 кг, а деякі тропічні пальми мають листки довжиною 20-25 м (разом із черешком).

ВІКТОРІЯ РЕГІЯ АМАЗОНСЬКА

ПАЛЬМА  ЛІКУАЛА

Першими листками насінних рослин є сім'ядолі зародка. Листкова пластинка виконує основні функції листка. Черешок виконує опорну і провідну функції, регулює положення листкової пластинки відносно напрямку світла. По черешку проходять судинно-волокнисті пучки, які з'єднують стебло з листковою пластинкою. Прилистки також можуть мати різну форму й розміри.

Типовий листок складається з листкової пластинки , черешка та прилистків. Черешки і прилистки розвинені не на всіх листках. Листки без черешка називаються сидячими. Отже, листкова пластинка — основна частина листка. Якщо листкова пластинка одна, то листок називається простим, а якщо кілька — складним.

Цікаво, що при листопаді, кожен листочок складного листа відпадає окремо.

Стебло та його основні функції

 Стебло - осьовий вегетативний орган рослини, який несе листки й бруньки, квіти, плоди і насіння, має необмежений верхівковий ріст, позитивний геліотропізм, радіальну симетрію.

• Основні функції стебла:
  • а) є опорою рослині;
  • б) здійснює зв' язок усіх частин рослини;
  • в) збільшує поверхню рослини за рахунок галуження;
  • г) забезпечує необмежений ріст рослини;
  • д) забезпечує транспорт води, мінеральних і органічних речовин;
  • е) служить для вегетативного розмноження і фотосинтезу;

є) запасає поживні речовини або воду (кактуси);

ж) за допомогою стебла листки розміщуються та орієнтуються найбільш ефективно у просторі для поглинання променистої енергії та вуглекислого газу повітря.

Конус наростання є самою активною та важливою частиною, адже формує первинну структуру стебла, листки, бічні пагони та генеративні органи.

За напрямком росту та розміщенням у просторі стебла бувають прямостоячі, виткі, повзучі, чіпкі.

Морфологічно за ступенем здерев'яніння стебла поділяють на трав'янисті та дерев'янисті. Молоді стебла дерев'янистих рослин спочатку трав' янисті, зелені, здатні до фотосинтезу. Згодом клітинні стінки стебла цих рослин просочуються суберином (лігніном), тобто дерев' яніють. Серед дерев' янистих розрізняють дерева та кущі (чагарники). 

Дерева мають головне стебло - стовбур, який росте впродовж усього життя. За рахунок його галуження формується крона, тобто сукупність усіх надземних пагонів дерева, розміщених вище від початку галуження стовбура.

 Галуження - утворення на основному стеблі з вегетативних бруньок бічних пагонів. 

Напівкущі (напівчагарники) відрізняються від кущів тим, що їхні стебла дерев' яніють лише у багаторічній нижній частині, від якої щороку відростають однорічні трав' янисті пагони (шавлія лікарська, полин гіркий).

Гідра - прісноводна хижачка

 

Фагоцитоз

 Явище ФАГОЦИТОЗУ. Живлення амеби.

Фагоцито́з — активне захоплення i поглинання мікроскопічних сторонніх об'єктів (бактерій, фрагментів клітин) і інших твердих частинок одноклітинними організмами за допомогою утворення псевдоніжок (псевдоподій) або деякими клітинами багатоклітинних тварин (лейкоцитами).

Явище фагоцитозу виявив І. І. Мечніков у 1882 році.

Амеба під мікроскопом

Евглена зелена під мікроскопом

 

Інфузорія туфелька під мікроскопом

 

Серцевина стовбура дерева

Пухкий і м'який центр дерева називають серцевиною і в поперечному розрізі має вигляд темної плями діаметром 2-5 мм і складається з пухких тканин, швидко піддаються загниванню.

 Серцевина - центральна частина стебла з великих тонкостінних, пухко розташованих клітин запасаючої  основної тканини.

 Ряд таких клітин, який починається від серцевини і проходить у вигляді променя через деревину до кори, називають серцевинним променем. Вони мають різне забарвлення і забезпечують переміщення різних речовин у горизонтальному напрямку між різними шарами стебла. Серцевинні промені створюють малюнок (текстуру) деревини.

 В серцевині стебла запасаються поживні речовини (крохмаль, жири тощо).

Деревина (ксилема)

 Деревина містить: деревні волокна, судини, паренхіму.

Складається з 3 типів тканин : механічної, провідної, основної.

Забезпечує рух води і мінеральних речовин від кореня до листків (судини).

 Накопичує різні  речовини (паренхіма). Надає міцності та твердості стеблу.        

Судини провідної тканини з мертвими клітинами з товстими стінками. Відмерлі, видовжені клітини механічної тканини утворюють деревні волокна.

У молодій рослині частка деревини мала, тому стебла гнучкі.

Кора рослини

 Кор́а рослини — зовнішня частина стебла і кореня рослин, відділена від центральної частини твірною тканиною (камбієм). По корі від листків до коренів і плодів пересуваються асимільовані в листках речовини. Кора захищає рослину від шкідливих впливів зовнішнього середовища, в ній відкладаються різні поживні речовини. Кору багатьох рослин використовують як лікарську сировину.

Клітини, що утворюють кору, мають дуже тверді стінки. Зовнішній шар, в основному, складається з мертвих клітин, які здійснюють захист внутрішніх живих клітин. Мертві клітини утворюються з відмираючих клітин флоеми, які сплющуються зростаючою в товщину деревиною та видавлюються в зовнішній шар кори. Але наростання захисного шару здійснюється переважно за рахунок коркового камбію, або феллогена, який утворюється усередині живої флоеми або суцільним циліндричним шаром, або окремими ділянками.

При розподілі феллогена, у внутрішню сторону стовбура відкладається жива тканина, так звана фелодерма, а на зовнішню - шари водонепроникної пробки. Через якийсь час корковий камбій виявляється близько від поверхні і відмирає, а у внутрішній корі йому на зміну закладається новий. Так як корковий камбій утворюється нерівномірно, а кора тріскається при натягу під час росту, то поверхня стовбурів і старих гілок має різноманітний малюнок (рельєф). З віком дерева товщина кори збільшується, що призводить до безперервного відшаровування зовнішніх пластів. У загальному обсязі й масі стовбура кора складає лише невелику частину, тому що зовнішній шар постійно відшаровується, а наростання за допомогою коркового камбію проходить дуже повільно.

Товщина кори більшості дерев не перевищує 5 см. Бувають і феномени, так в основі секвой товщина може досягати 60 см. Колір кори дерев зазвичай коричневий з різними відтінками. Це обумовлено наявністю пігментів. Зустрічаються в природі винятки, наприклад, дерево з білою корою - береза.

У корі є отвори або сочевички, через які здійснюється газообмін між тканинами стебла і атмосферою. Необхідний для клітинного дихання кисень через отвори надходить всередину стовбура, а, що виділяється в ході цього процесу вуглекислий газ, виходить назовні. На корі молодих рослин сочевички являють собою округлі або видовжені горбки, які розвиваються в тому місці, де в епідермісі були продихи. У більшої частини видів дерев у міру потовщення і старіння кори отвори закупорюються і разом з її зовнішніми шарами відвалюються. А у деяких дерев сочевички можна бачити протягом багатьох років, наприклад у вишень.

Пошкодження кори плодових дерев може спричинити їх загибель. Так звані «рани» у дерев можуть з'являтися при відриві гілок або ділянки стовбура, при круговому або частковому пошкодженні кори і деревини. Від інфекційних хвороб з'являються глибокі рани - дупла. Щоб зберегти життя дереву, необхідно проводити лікувальні заходи. Зняту з дерева пошкоджену кору видаляють, потім рани обробляють дезинфікуючою речовиною.

Кору деяких рослин використовують як лікувальний засіб, наприклад мурашиного дерева, хінного дерева. Кора коркового дерева здавна використовується для виготовлення взуттєвої підошви, паркету, пробок для пляшок. Кора хвойних порід застосовується для виробництва прекрасного субстрату, придатного для вирощування овочевих культур в теплицях. З кори виконують різні вироби.

Камбій

 Між корою та деревиною залягає камбій. Він складається з вузьких довгих клітин твірної тканини з тонкими оболонками, що постійно діляться. Завдяки їх поділу відбувається ріст стебла в товщину і утворення на ньому річних кілець.

Камбій - це бічна твірна тканина, унаслідок поділу її клітин ззовні формується луб, з середини – деревина.

Луб (флоема)

Луб (флоема) містить ситоподібні трубки провідної тканини та луб’яні волокна механічної тканини.

Основна тканина (паренхіма).

Основна функція - низхідний рух органічних речовин від листків до інших органів.

Луб’яні волокна надають міцності та опір до зламування, деколи ребристості.

В основній тканині запасаються поживні речовини.

Корок

 

Шкірочка стебла

 Шкірка і корок — покривні тканини. Вони захищають розташовані глибше клітини стебла від зайвого випаровування, різних пошкоджень, від проникнення всередину атмосферного пилу з мікроорганізмами, що викликають захворювання рослин.

Шкірка - покривна тканина з живих клітин, може містити хлоропласти, тому молоде стебло зелене, у деревних рослин наприкінці першого року замінюється корком. 

На поверхні розміщені невеликі горбки з пухко розташованими клітинами – сочевички розміром від часток міліметра до 1 см.

Захищає від пошкоджень. Сочевички забезпечують газообмін, випаровування. 

Сочевички

 Сочевички — це утворення на стовбурі та гілках дерева, в яких знаходяться дрібні отвори, прикриті пухкою тканиною. Назву отримали за форму, дещо схожу із зернами сочевиці.

Сочевички утворюються, коли епідерма відмирає і заміняється перидермою, до них переходить функція газообміну (яку в епідерми виконували продихи).

За формою вони дуже різноманітні: зазвичай вони представлені у вигляді дрібних округлих горбків, або штрихів, але можуть бути й ромбічними.

Основними функціями сочевичок є газообмін між внутрішніми живими тканинами стебла і навколишнім середовищем, а також виведення зайвої вологи. 

Сочевички розкидані по стеблу і добре помітні, також їх можна побачити і на деяких плодах у вигляді цяточок, наприклад, на грушах, яблуках та ін.