Історія боротьби з туберкульозом.

                                                       Історія боротьби з туберкульозом.

Туберкульоз викликає мікобактерія туберкульозу (МБТ), яка називається також паличкою або бацилою Коха. Існує більше 120 видів мікобактерій.

Мікобактерія туберкульозу - дуже витривалий мікроорганізм. Вона виживає у молочних продуктах (масло, сир та ін.), що зберігаються на холоді, - до 10 місяців, у пилюці - до 3-5 місяців, у річковій воді до 5 місяців.

При температурі мінус 23оС збудник туберкульозу не гине до 7 років, а сонце вбиває його в часовий період від 7-10 хвилин (прямі промені) до 2-6 годин (розсіяні промені).

Туберкульозне враження кісток знайдено у єгипетських муміях (близько 2700 років до н.е.). На стінах єгипетських гробниць знайшли зображення фігурок людей із змінами, характерними для туберкульозу хребта і кульшового суглобу.

Ще Гомер (750 років до н.е.) вказував, що у його сучасників часто виявляли запальні зміни в різних органах, у т.ч. у легенях. Він називав ці процеси «phyma» (запальне розростання). Цим терміном Гіппократ, що жив набагато пізніше (між 459 та 377 р. р. до н.е.), називав легеневий туберкульоз у сьогоднішньому розумінні.

В кінці ХІХ століття – на початку ХХ століття тривала всесвітня епідемія туберкульозу. Ця небезпека для людства стала поштовхом до значних відкриттів стосовно перемоги над туберкульозом.

У 1882 р. німецький вчений Роберт Кох відкрив збудника туберкульозу, якого назвали його ім’ям – паличкою Коха, а зараз цього збудника називають мікобактерією туберкульозу.

Другим революційними відкриттям стали Х-промені. У 1887 році наш співвітчизник із Галичини Іван Павлович Пулюй описав і запатентував їх. За цей винахід і конструкцію вакуумної трубки (трубки Пулюя) галичанин у 1881 році одержав срібну медаль на світовій електротехнічній виставці в Парижі.

Через 14 років потому, у 1895 р., їх відкрив німецький вчений Вільгельм Конрад Рентген, за що отримав Нобелівську премію. Це започаткувало розвиток рентгенології та поліпшило діагностику туберкульозу.

У 1919 р. французькі вчені Кальмет і Герен розробили вакцину БЦЖ. Це було третє відкриття. Вакцина являє собою живі пригнічені (авірулентні) мікобактерії туберкульозу бичачого виду. Це відкриття започаткувало щеплення проти туберкульозу.

Далі, у 1944 р., американський бактеріолог, засновник мікробіології ґрунтів, лауреат Нобелівської премії по фізіології та медицині Соломон Якович Ваксман, що народився на Вінниччині, отримав антибіотик стрептоміцин, який виявився ефективним проти туберкульозу.

З 1965 р. почали застосовувати найефективніший і нині антимікобактеріальний препарат - рифампіцин. І до цього часу ефективнішого протитуберкульозного препарату в світі не знайдено.

Щорічно в світі на туберкульоз захворюють 8 - 10 млн. чоловік. Загальна кількість хворих у світі сягає 50 – 60 млн. Це більше від усього населення України чи Франції.

80% жертв туберкульозу складають особи у віці від 15 до 49 років, тобто у найпрацездатніші та найрепродуктивніші роки життя.

За підрахунками, один хворий на туберкульоз легень може інфікувати в середньому 10–15 здорових осіб, а якщо він знаходитиметься в школі, театрі чи в громадському транспорті, то більше. Це сприяє значному поширенню туберкульозу.

Ось чому Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВООЗ) у 1993 році проголосила туберкульоз глобальною небезпекою і щороку 24 березня всі країни світу відзначають Всесвітній день боротьби з туберкульозом.

За матеріалами Гончар Н.М., заступника головного лікаря ВОСТМО «Фтизіатрія»