Мутагени
Мутагенез — процес виникнення або штучного одержання успадкованих змін у геномах осіб, які виявляються через зміни у фенотипах.
Від 1907 до 1927 р. відбувається розвиток уявлень про мутації та їх частоту — Г. Д. Мюллер створює метод кількісного аналізу, Т. Х. Морган пояснює механізм виникнення мутацій (він пов’язав із ними зміну в локусах). У 1921 р. формулюється ідея про збереження здатності генома до самовідтворення при зміні його властивостей — «коваріантна редуплікація».
Від 1927 до 1941 р. вченими досліджується радіаційний мутагенез; створюється теорія мішені (М. В. Тимофєєв-Ресовський, Циммер); визначається мутагенна дія ультрафіолетового випромінювання; відбуваються дискусії про природу генних мутацій.
Ще у 1934 р. М. Є. Лобашев зазначав, що хімічні мутагени характеризуються трьома якостями: високим прониканням; здатністю змінювати колоїдний стан хромосом; певною дією на стан гена або хромосоми. Пріоритет відкриття хімічних мутагенів належить радянським дослідникам.
У 1933 р. В. В. Сахаров одержав мутації шляхом дії йоду, у 1934 р. М. Є. Лобашев — використовуючи амоніак.
У 1941–1953 роках відбувається відкриття хімічного мутагенезу; створюється концепція премутаційних (потенційних) пошкоджень; М. Є. Лобашев створює концепцію виникнення мутацій через нетотожну репарацію. У 1946 р. радянський генетик І. А. Рапопорт виявив сильну мутагенну дію формаліну й етиленіміну, а англійська дослідниця Ш. Ауербах — іприту. Пізніше було відкрито багато інших хімічних мутагенів.
У 1953–1965 роках формулюється принцип будови і реплікації ДНК; розкривається хімічна природа нуклеїнових кислот; зроблено фото репарації; введено поняття «мутагеноспецифічність»; вивчається індукований мутагенез, біохімічна і молекулярна концепції природи мутагенезу.
Від 1965 р. до середини 70-х років увага вчених зосереджується на клітині (замість ДНК); вивчається проблема потенційних ушкоджень і репарації; розглядається зв’язок мутацій із клітинним життям.
Із середини 70-х років минулого століття і до теперішніх часів: відкрито мобільні генетичні елементи (матеріальна основа нестабільності геному), визначена роль рекомбінації як джерела спадкових змін; визнано проблеми, пов’язані з мінливістю генома.
Довідка
Герман Джозеф Мюллер (1890–1967) — американський генетик, учень Томаса Моргана, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини (1946 р.). Найбільш відомий своїми роботами у сфері мутагенної дії рентгенівських променів і радикальними політичними поглядами.
Микола Володимирович Тимофєєв-Ресовський (1900–1981) — радянський біолог, генетик. Основні напрямки досліджень — радіаційна генетика, популяційна генетика, проблеми мікроеволюції.
Михайло Єфремович Лобашев (1907–1971) — радянський генетик та фізіолог, професор. Основні праці з фізіології процесів мутації та рекомбінації, генетики поведінки, фізіології вищої нервової діяльності та формування пристосувальних реакцій організму в онтогенезі тварин.
2. Мутагени. Види мутагенів
Мутагени — фізичні й хімічні чинники, що спричинюють стійкі спадкові зміни — мутації. Мутагенна дія властива йонізуючому та ультрафіолетовому опроміненню, різним природним (наприклад колхіцин) та штучним (нітрозопохідні сечовини, азотиста кислота тощо) хімічним сполукам.
Мутагенез є наслідком пошкоджень у молекулах ДНК, пошкоджень хромосом або порушень процесів поділу клітин.
Тривалий час причини мутацій залишалися нез’ясованими. Вперше штучні мутації були одержані в 1925 р. Г. А. Надсеном та Г. С. Філіпповим у дріжджів дією радіоактивного випромінювання радію. У 1927 р. Герман Меллер одержав мутації у мухи-дрозофіли дією рентгенівських променів. Здатність хімічних речовин спричинювати мутації (дією йоду на дрозофіл) відкрита в 1932 р. В. В. Сахаровим. У мух, що розвинулися з цих личинок, частота мутацій виявилася в кілька разів вищою, ніж у контрольних особин.
Мутагени широко застосовуються в селекції для отримання нових штамів мікроорганізмів та сортів рослин, а також у генетичних експериментах. Якщо мутагени потрапляють до організму людини, то вони можуть спричинювати появу патологій, наприклад злоякісних пухлин. Саме через це в багатьох країнах усі хімічні сполуки перевіряють на наявність мутагенів. Також контролюється наявність мутагенів у навколишньому середовищі.
Мутагени універсальні, тобто вони можуть спричинювати мутації у будь-якого біологічного виду. Дія мутагенних чинників неспрямована: один чинник, діючи з однаковою силою на генетично ідентичні організми, може спричинити різні зміни, і навпаки, різні мутагени можуть спричинити в різних видів однакові мутації.
Класифікація мутагенів
За походженням:
- ендогенні (утворюються в процесі життєдіяльності організму);
- екзогенні (усі інші фактори, у тому числі й умови навколишнього середовища).
За природою виникнення мутагени класифікують на фізичні, хімічні та біологічні.
Фізичні мутагени:
- йонізуюче випромінювання;
- радіоактивний розпад;
- ультрафіолетове випромінювання;
- надмірно висока або низька температура.
Хімічні мутагени:
- окисники та відновники (нітрати, нітрити, активні форми кисню);
- алкілуючі реагенти (йодацетамід);
- пестициди (гербіциди, фунгіциди);
- деякі харчові добавки (ароматичні вуглеводні, цикламати);
- продукти переробки нафти;
- органічні розчинники;
- лікарські препарати (препарати ртуті, імунодепресанти).
До хімічних мутагенів умовно можна віднести і ряд вірусів (мутагенним чинником вірусів є їхні нуклеїнові кислоти — ДНК або РНК).
Біологічні мутагени:
- специфічні послідовності ДНК — мігруючі генетичні елементи;
- деякі віруси (вірус кору, краснухи, грипу);
- продукти обміну речовин (продукти окислення ліпідів);
- антигени деяких мікроорганізмів.
Мутації поділяють на спонтанні та індуковані.
Спонтанними називають мутації, що виникають під впливом невідомих природних факторів, найчастіше як результат помилок при рекомбінації ДНК.
Індуковані мутації спричиняються спрямованою дією чинників, що підвищують мутаційний процес.
Індукований мутагенез — це виникнення спадкових змін під впливом спрямованої дії факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ.
Спонтанний мутагенез — виникнення мутацій без установлених причин.
Частота виникнення мутацій залежить від:
- генотипу організму;
- фази онтогенезу;
- стадії онтогенезу;
- стадії гаметогенезу;
- мітотичного і мейотичного циклів хромосом;
- хімічної будови окремих ділянок хромосом та ін.
Немає коментарів:
Дописати коментар