Чим небезпечний стафілокок?

                                                        Чим небезпечний стафілокок?

Стафілокок перекладається з латинської як «виноградне гроно». Саме так виглядають представники цього роду бактерій під мікроскопом. Стафілококи - одна з найбільш поширених бактерій на нашій планеті. Живуть у повітрі, в грунті, в живих істотах. Лише на людині живе близько чотирнадцяти різновидів стафілококів. З них - одинадцять абсолютно нешкідливі, зате решта - можуть бути смертельно небезпечними. Ось три небезпечних для здоров`я стафілокока:

1. Cапрофітний стафілокок (S. saprophyticus). Є частою причиною циститів і уретритів, особливо у жінок. Живе на шкірі інтимних місць, а також на поверхні слизової оболонки сечовивідних шляхів.

2. Епідермальний (шкірний) стафілокок (S. epidermidis) Може жити на будь-якій ділянці шкіри або слизової людини. Цей стафілокок проявляє себе тільки в ослабленому організмі. Як не дивно, ніяких уражень шкіри цей вид не викликає, зате дуже любить оселятися на клапанах серця, взагалі будь-яких протезах і імплантатах. Проникає всередину організму через рани, тріщини на шкірі і слизових. Фактично, якщо при установці клапана або протеза розвивається інфекція, в більшій частині випадків - постарався епідермальний стафілокок.

3. Золотистий стафілокок (staphylococcus aureus) Відноситься до найбільш небезпечних для здоров`я мікроорганізмів. Практично всі проблеми, які пов`язують зі стафілококом, стосуються саме золотистого . Може жити в будь-якій ділянці тіла людини. Вражає всі вікові групи обох статей без винятків. У людському організмі - причина більше дев`яноста різних захворювань.

Золотистий стафілокок витримує кип`ятіння, не боїться етилового спирту. Легко переносить хлорку. Більше того - золотистий стафілокок здатний активно розмножуватися в середовищі з високим вмістом хлору.

Саме золотистий стафілокок може жити і розвиватися в потових залозах людини. Практично всі гнійники, чиряки, вугри, а також гнійні ускладнення цих радощів - викликані саме ним. Таким чином, людини, не знайомї з золотистим стафілококом у природі немає.

Важливо запам`ятати: При нормальному імунітеті навіть золотистий стафілокок зашкодити людині не може. Зустрічається він всюди, втекти від нього - не вийде. Здоровий спосіб життя, дотримання правил особистої гігієни та своєчасне звернення до лікаря допоможе вам захиститись від вищеописаних неприємностей.

За матеріалами завідувача кафедри мікробіології та вірусології, проф. Святослава Дейнеки.

Історія боротьби з туберкульозом.

                                                       Історія боротьби з туберкульозом.

Туберкульоз викликає мікобактерія туберкульозу (МБТ), яка називається також паличкою або бацилою Коха. Існує більше 120 видів мікобактерій.

Мікобактерія туберкульозу - дуже витривалий мікроорганізм. Вона виживає у молочних продуктах (масло, сир та ін.), що зберігаються на холоді, - до 10 місяців, у пилюці - до 3-5 місяців, у річковій воді до 5 місяців.

При температурі мінус 23оС збудник туберкульозу не гине до 7 років, а сонце вбиває його в часовий період від 7-10 хвилин (прямі промені) до 2-6 годин (розсіяні промені).

Туберкульозне враження кісток знайдено у єгипетських муміях (близько 2700 років до н.е.). На стінах єгипетських гробниць знайшли зображення фігурок людей із змінами, характерними для туберкульозу хребта і кульшового суглобу.

Ще Гомер (750 років до н.е.) вказував, що у його сучасників часто виявляли запальні зміни в різних органах, у т.ч. у легенях. Він називав ці процеси «phyma» (запальне розростання). Цим терміном Гіппократ, що жив набагато пізніше (між 459 та 377 р. р. до н.е.), називав легеневий туберкульоз у сьогоднішньому розумінні.

В кінці ХІХ століття – на початку ХХ століття тривала всесвітня епідемія туберкульозу. Ця небезпека для людства стала поштовхом до значних відкриттів стосовно перемоги над туберкульозом.

У 1882 р. німецький вчений Роберт Кох відкрив збудника туберкульозу, якого назвали його ім’ям – паличкою Коха, а зараз цього збудника називають мікобактерією туберкульозу.

Другим революційними відкриттям стали Х-промені. У 1887 році наш співвітчизник із Галичини Іван Павлович Пулюй описав і запатентував їх. За цей винахід і конструкцію вакуумної трубки (трубки Пулюя) галичанин у 1881 році одержав срібну медаль на світовій електротехнічній виставці в Парижі.

Через 14 років потому, у 1895 р., їх відкрив німецький вчений Вільгельм Конрад Рентген, за що отримав Нобелівську премію. Це започаткувало розвиток рентгенології та поліпшило діагностику туберкульозу.

У 1919 р. французькі вчені Кальмет і Герен розробили вакцину БЦЖ. Це було третє відкриття. Вакцина являє собою живі пригнічені (авірулентні) мікобактерії туберкульозу бичачого виду. Це відкриття започаткувало щеплення проти туберкульозу.

Далі, у 1944 р., американський бактеріолог, засновник мікробіології ґрунтів, лауреат Нобелівської премії по фізіології та медицині Соломон Якович Ваксман, що народився на Вінниччині, отримав антибіотик стрептоміцин, який виявився ефективним проти туберкульозу.

З 1965 р. почали застосовувати найефективніший і нині антимікобактеріальний препарат - рифампіцин. І до цього часу ефективнішого протитуберкульозного препарату в світі не знайдено.

Щорічно в світі на туберкульоз захворюють 8 - 10 млн. чоловік. Загальна кількість хворих у світі сягає 50 – 60 млн. Це більше від усього населення України чи Франції.

80% жертв туберкульозу складають особи у віці від 15 до 49 років, тобто у найпрацездатніші та найрепродуктивніші роки життя.

За підрахунками, один хворий на туберкульоз легень може інфікувати в середньому 10–15 здорових осіб, а якщо він знаходитиметься в школі, театрі чи в громадському транспорті, то більше. Це сприяє значному поширенню туберкульозу.

Ось чому Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВООЗ) у 1993 році проголосила туберкульоз глобальною небезпекою і щороку 24 березня всі країни світу відзначають Всесвітній день боротьби з туберкульозом.

За матеріалами Гончар Н.М., заступника головного лікаря ВОСТМО «Фтизіатрія»

Чому людина гикає?

                                                               Чому людина гикає?

Гикавка – процес не з приємних. Він пов’язаний з поведінкою «блукаючого нерва».

Він забезпечує іннервацію багатьох м’язів по всьому тілу, а також слизової оболонки. Блукаючий нерв є сполучною ланкою між внутрішніми органами і центральною нервовою системою. З грудної клітини через вузький отвір в діафрагмі, він іде в черевну порожнину до решти внутрішніхорганів. Саме вузький отвір в діафрагмі і є головною причиною, чому людина гикає.

Якщо людина їстьквапливо ч ковтає їжу великими шматками, вони проходять через стравохід і тиснуть на блукаючий нерв. У притиснутому стані він подразнюється, що може призвести до порушення у функціонуванні багатьох органів. Тому, коли з блукаючим нервом не все гаразд, організм посилає в нервову систему сигнал тривоги, який активує нерв, що відповідає за скорочення діафрагми.

За своєю суттю гикавка — це результат активності нерва діафрагми, який пульсує і змушує її різко скорочуватися. При цьому відбувається і різке закривання голосової щілини, внаслідок якого ми чуємо звук, звичний при гикавці.

Причини гикавки

Крім квапливого прийому їжі існує ще кілька причин того чому люди гикають.

Серед них:

вживання холодної води у великій кількості;

незручна поза (через яку нерв стискається);

переляк (при якому відбувається різкий подих);

у маленьких дітей починається гикавка, коли вони замерзають.

Більш серйозною причиною того, чому людина часто гикає, є слабка нервова система, найсильніший стрес або нервове потрясіння. Також якщо гикавка супроводжується нудотою, болями в животі або рясним слиновиділенням це може бути проявом хвороб печінки, підшлункової залози, жовчного міхура або проявом виразкової хвороби, що вимагає додаткового дослідження.

При гикавці можна допомогти своєму організму наступними діями:

1) гарненько потягнутися;

2) глибоко вдихнути і затримати дихання;

3) просто глибоко і повільно подихати;

4) Повільно попити води кімнатної температури маленькими ковтками.

Всі ці дії сприяють зниженню тиску на блукаючий нерв в стравохідному отворі діафрагми. Як тільки цей тиск сходить нанівець, гикавка проходить. Зазвичай вона триває від 5 до 15 хвилин.