понеділок, 3 серпня 2020 р.

Голозяберні молюски

Наш світ наповнений дивовижними істотами, а зовнішній вигляд деяких зовсім не відповідає нашим уявленням про них.
До вашої уваги хочу представити голозяберних молюсків, які більше нагадують квіти.
Ці тварини живуть виключно у солоних водоймах, причому більшість надає перевагу теплим.
Рухаються вони повільно, але ніколи не залишаються на одному місці і завжди перебувають у пошуках їжі.
Розміри голозяберних молюсків варіюються від 1-2 до 60 сантиметрів. А ще вони можуть змінювати колір та відтінок забарвлення в залежності від того, що було в них на обід або вечерю:)





Знайомі незнайомці. Жирафи.


Цікаво знати, що у жирафів дуже довга не лише шия, а й хвіст ( його довжина може сягати до 2,5 метрів, а довжина язика - до 50 сантиметрів).
Щоправда, довжини шиї жирафу часто не вистачає, щоб підняти щось з землі, або просто попити. Для цього жирафи вимушені або широко розставляти ноги, або ставати на коліна.

Малюнок на шкірі кожної жирафи є унікальним, як відбитки пальців людини.

Хоч шия жирафи неймовірно довга, вона як і шия людини має всього сім шийних хребців.


Через специфічну будову шиї, серце жирафи дуже велике і сильне оскільки йому доводиться перекачувати кров до мозку тварини на велику висоту. До порівняння людське серце важить 300-335 грам, а серце дорослої жирафи важить понад десять кілограмів.


Жирафи - травоїдні тварини і харчуються переважно
листям акації. Оскільки така дієта дуже бідна на поживні речовини, жирафам потрібно з'їдати майже до тридцяти кілограмів листя і витрачають вони на це заняття близько двадцяти годин кожного дня.

Через специфічну дієту в жирафів практично не залишається часу для сну і тому сплять вони всього близько години на добу.

Щоб не згоріти на яскравому африканському сонці та уникнути сонячних опіків, язик жирафи має темно синє забарвлення.

Жирафи отримують більшу частину води з рослин, тому п’ють воду з відкритих джерел лише кілька разів на тиждень. Жирафи можуть прожити без питної води довше, ніж верблюди.

Жираф - це єдина хребетна тварина, яка не позіхає. Вважається, що позіхання активізує процес подачі додаткового кисню в організм і поліпшує роботу мозку тварин, але, виходить, що така процедура для жирафа є зайвою. Вчені пояснюють це великою відстанню між головою, серцем і легенями тварини, що призвело до формування спеціальних пристосувань системи дихання і кровообігу жирафа, а в результаті усунення необхідності в позіханні.

Жирафи на диво швидкі тварини. Середня швидкість ходьби тварини на тривалі дистанції становить 16 км/год, а при швидкому галопі тварина може досягти швидкості 56 км/год і легко обганяє людину або коня. На великій швидкості у тварини швидко збивається дихання – все через довгу трахею, тому бігають жирафи не довго і не часто.

Цікавий факт: жовтоклювих буйволячих шпаків можна часто побачити на спині і шиї жирафа. Цей шпак живиться комахами, кліщами та іншими нашкірними паразитами великих ссавців і виконує свою лікувальну функцію. Крім цього, шпаки своїм гучним щебетанням часто попереджають тварин про небезпеку.

У віці 3-6 років тварину можна вважати повністю зрілою/дорослою. Жирафи можуть жити до 20 років.

 Вагітність у самиці жирафи триває понад 14 місяців, і народжується в неї завжди тільки один малюк. Зріст новонароджених становить — майже 2 м, що робить їх вищими за більшість дорослих людей, а  вага жирафенятка  — приблизно 50 кг.

Оскільки жирафа народжує стоячи, дитинча без жодної шкоди для себе падає з двометрової висоти. Мама відразу облизує малюка, а хвилин через десять він уже підіймає голову. Ще 45 хвилин йде на те, щоби встати на ноги, а вже через кілька годин жирафеня починає бігати.

Мами юних жирафів часто організовують дитячий садок: одна доросла самка залишається дивитися за дитинчатами, а всі інші дружною юрбою йдуть добувати їжу.

Єдині хижаки, які наважуються полювати на дорослих жирафів – леви. Втім, у жирафів є відмінна зброя, якою вони користуються, захищаючи своє потомство – копита. Та, незважаючи на спроби самиць вберегти своїх дитинчат від левів, плямистих гієн, леопардів і африканських диких собак, багато малюків гинуть у перші місяці життя.



Чому від цибулі плачуть?

Чому від цибулі плачуть?


Мене теж довго цікавило це питання і ось, що я знайшла..
Причина такої сльозогінності цибулі криється в особливій речовині - лакриматорі (лат. Lacrima - сльоза). Коли цибулина розрізається, лакриматор виділяється і розчиняється в воді що є у слизистій оболонці ока. При цьому утворюється дуже слабкий розчин сульфатної кислоти, який-то і подразнює око.
А поки вчені не знайшли спосіб вирощувати цибулю, яка не примушує нас гірко плакати, можна скористатися побутовими хитрощами. Охолодження цибулі перед розрізанням уповільнює реакцію, змочування ножа водою дозволяє розчинити газоподібні лакриматори.

Знайомі незнайомці. Колібрі

  • Колібрі- найменша пташка на нашій планеті - може здивувати не тільки розмірами.
  • Вона єдина серед птахів може літати у будь-якому напрямі: вгору, вниз, задом наперед.
  • Її крильця роблять до 80 махів за секунду, тому вона дзижчить, чимось нагадуючи джмеля. Серце при таких навантаженнях робить до 1400 ударів за хвилину ( у людини в середньому 75) і займає майже половину порожнини тіла, а швидкість польоту може сягати 80 км за годину ( автомобілям у межах населених пунктів така швидкість заборонена).
  • Температура тіла колібрі вдень сягає 39-40 градусів, а вночі падає до 18 і птах впадає в заціпеніння, всі процеси в тілі уповільнюються в десятки разів ( цей механізм дозволяє пташці економити енергію).
  • Ви нікони не побачите, щоб колібрі ходила по землі як інші птахи - її лапки до цього не пристосовані( колібрі можуть тільки триматись на гілці, навіть, щоб обернутися, птаху необхідно злітати).
  • Колібрі- чудові запилювачі рослин.


Знайомі незнайомці. Фугу

Фугу — маленька рибка розміром всього з долоню, яка може плавати хвостом вперед. Замість луски у неї тонка еластична шкіра.
Якщо фугу налякати, вона миттєво роздується і прийме форму кулі, утиканої
гострими шипами. У такому стані вона втричі перевищує свої первинні розміри.
Відбувається це завдяки воді, яку рибка різко всмоктує в себе.


Смертельна отрута — тетродотоксин — міститься в молочках, ікрі, на
статевих органах, шкірі та в печінці фугу. Ця речовина має нервово-паралітичну
дію. Смертельна доза для людини становить усього один міліграм тетродотоксину.
В одній рибці цієї речовини вистачить, щоб вбити сорок чоловік.

Від риби фугу немає протиотрути, тому що вона просякнута тетродотоксином, нейтралізувати який сучасними препаратами неможливо. Існує тільки один спосіб, який дозволяє врятувати життя: медикиштучно підтримують кровообіг і дихальну функцію організму допоки отрутаприродним шляхом його не покине.

На жаль, і цей метод діє тільки за умови, що людина прийняла мінімальну дозу.

200 років фугу була забороненим делікатесом. У 1500 році від цього делікатесу постраждала ціла армія. Саме через цей випадок фугу близько 200 років була під забороною. Тільки після того, як в 1700 році міністр Хіробумі Іто спробував м'ясо смертоносної риби, він від захоплення зняв вето.

Отрута — найкраща приправа до готового блюда. Кухарі спеціально залишають в готовій страві риби фугу невелику кількість отрути. Не повірите, але саме це і обожнюють гурмани. Невелика концентрація смертельної речовини створює відчуття легкого поколювання в роті, і викликає невеликий дурман, який можна порівняти зі сп'янінням.

Щоб стати майстром з приготування фугу, треба пройти смертельний іспит! З 1598 року в Японії діє закон, який зобов'язує всіх кухарів по фугу, отримати ліцензію. Для цього потрібно пройти не тільки теоретичну підготовку і показати знання практичних навичок, а й виконати найскладніше випробування — з'їсти приготовану страву. Так що, погані кухарі в Японії не затримуються.

Щороку в Японії гинуть 10 - 20 осіб, які їли цю рибу. Але вони намагалися приготувати її самі. 

В одному з парків Токіо стоїть пам'ятник рибі — фугу.

Незвичайний спосіб привабити самицю.
Не так давно науковий світ вразили знімки кіл на піщаному дні. Візерунки правильної геометричної форми виглядають дуже гарно і загадково.


Виявляється, це справа плавців невеликих рибок-фугу. Японському фотографу вдалося зняти самця за роботою. Протягом дня і ночі він невпинно плавав по дну, створюючи грудним плавцями візерунки. І всі ці старання потрібні тільки для одного, щоб привернути увагу самки.

Примхлива пані вибере собі кавалера з найскладнішим візерунком, а після спарювання залишить яйця в самому його центрі. Вибір кола, це не примха, якщо він зроблений правильно, то не дасть течією забрати, залишену в середині ікру.

Цікаво про морську зірку

Цікаво, що морські зірки не мають ні голови, ні крові...

І мозку також не мають, що не заважає їм бути спритними хижаками.





Завдання Всеукраїнського турніру юних біологів 2020 рік










Безпека життєдіяльості для учнів та студентів під час літніх канікул

СПОДОБАЛАСЬ СТАТТЯ? ПОДІЛИСЬ З ДРУЗЯМИ!