ГЛІКОКАЛІКС

Біологія від А до Я

Над плазматичною мембраною тваринних клітин лежить тонкий (10-20 нм) поверхневий шар — глікокалікс. Складається з вуглеводів, ковалентно приєднаних до мембранних білків (глікопротеїди), і частково зі сполук вуглеводів з ліпідами (гліколіпіди).

Глікокалікс, як і клітинні стінки рослин, утворюється внаслідок життєдіяльності самих клітин. Він приєднується до плазматичної мембрани й виконує такі функції:

забезпечує безпосередній зв’язок між клітинами та зв’язок клітин з навколишнім середовищем;

захисну;

через глікокалікс клітина сприймає подразнення;

рецепторну;

завдяки наявності ферментів може брати участь у позаклітинному травленні.

Незначна товщина і низька щільність глікокаліксу не дають змоги виконувати опорну функцію.

ВАКУОЛІ

Біологія від А до Я

Вакуолі – одномембранні органели, заповнені рідиною. Утворюються вакуолі з міхурців ЕПС(Ендоплазматичної сітки) або КГ (Комплексу Гольджі).

Розташовуються в цитоплазмі прокаріотичних клітин (наприклад, газові вакуолі), клітинах тварин (наприклад, травні та скоротливі вакуолі), рослин (осморегуляторні, запасаючі вакуолі). Особливо добре розвинені вакуолі в клітинах рослин, де займають більшу частину клітини.
Мембрана, що їх оточує, називається тонопластом, а водний вміст – клітинним соком. Вакуолі рослин необхідні для регулювання тургорного тиску та pH цитоплазми. У вакуолях зберігаються найрізноманітніші речовини, деякі із яких можуть мати поживну цінність. Також вакуолі можуть накопичувати пігменти, такі як антоціанін, зокрема у пелюстках для приваблення запилювачів. Склад і концентрація клітинного соку дуже мінливі і залежать від виду рослини та функцій вакуолей.

Функції.

У клітинах вакуолі виконують дуже різні функції:

перетравлення складних органічних речовин (травні вакуолі одноклітинних тварин),

видалення надлишку води і продуктів обміну (скоротливі вакуолі прісноводних водоростей та одноклітинних тварин), запасання речовин (клітини грибів і рослин),

підтримання сталої форми клітини (завдяки тургору, який здійснюється із залученням водного вмісту осморегуляторних вакуолей),

накопичення токсичних продуктів обміну ("ізолюючі" вакуолі щавлю),

захист від поїдання (алкалоїди у вакуолях пасльонових) та ін.

Рибосоми

Рибосоми- немембранні органели, функцією яких є синтез білків з амінокислот. Складаються з великої та малої субодиниць та містять рибосомальну РНК. Утворюються у ядерці клітини. Кількість рибосом в клітині залежить від її метаболічної активності. Найбільше цих органел в клітинах, що швидко діляться або синтезують велику кількість білків.

Внутрішня будова жаби

 

Травна система

 у земноводних має складнішу, ніж у риб, будову. Широкий рот веде до великої ротової порожнини. У ротовій порожнині (на щелепах, піднебінні) більшості земноводних розташовані дрібні однотипні зуби. Добре розвинутий язик. Він липкий. Язик безхвостих земноводних переднім кінцем прикріплений до нижньої щелепи, задній його кінець вільний і під час захоплювання здобичі викидається назовні. Проковтуванню їжі допомагають очні яблука. Шлунок слабо відмежований від стравоходу. Кишечник відкривається у клоаку. Важливу роль у травленні їжі відіграють травні залози: печінка і підшлункова залоза.

Органами дихання

у більшості земноводних у дорослому стані є легені. Повітря у легені надходить через дихальні шляхи: довгу трахею (у хвостатих) або коротку трахейно-гортанну камеру шляхом заковтування. Значну роль у газообміні всіх земноводних відіграє шкіра.

Кровоносна система

земноводних у зв’язку з наявністю легень складається з двох кіл кровообігу: великого і малого. Серце у них трикамерне (два передсердя та один шлуночок). До всіх органів, окрім голови, тече змішана кров.

Органи виділення

представлені тулубовими нирками та видільними протоками, що відкриваються у клоаку. У земноводних є сечовий міхур. Продукти обміну речовин частково виділяються через шкіру.

Обмін речовин.

 Слабкий розвиток легень, змішування артеріальної і венозної крові у шлуночку серця не забезпечують органи тіла великою кількістю кисню, тому процеси окиснення у тканинах відбуваються повільно, виділяється мало енергії і температура тіла земноводних невисока і непостійна. Земноводні — холоднокровні тварини.

Центральна нервова система

у земноводних складається з таких самих відділів, що й у риб, але передній мозок більших розмірів і розділений на півкулі. Мозочок розвинений гірше, що зв’язано з обмеженістю їх рухів.

Будова органів чуття

 Органи зору характеризуються наявністю опуклої рогівки, лінзоподібного кришталика. У більшості земноводних (за винятком хвостатих) очі захищені повіками: верхньою, нижньою та миготливою перетинкою; є слізні залози.

 Орган слуху складається з внутрішнього та середнього вуха, відмежованого від навколишнього середовища барабанною перетинкою. У земноводних наявний голосовий апарат.

Органами нюху є зовнішні та внутрішні ніздрі. За запахом вони розрізняють їжу, середовище, представників свого виду.

 Органи смаку розвинені слабо.

Особливості скелета амфібій

Особливості скелета

 У ньому розрізняють скелет голови, тулуба і кінцівок. Череп переважно хрящовий, але складається з меншої кількості кісток, ніж череп риб. Хребет диференційований на 4 відділи: шийний, тулубний, крижовий і хвостовий. У шийному відділі є лише один хребець. За допомогою двох потиличних виростів череп з’єднується з шийним відділом хребта, що забезпечує рухливість голови у вертикальній площині. Число тулубових хребців різне (від 7 до 100), а крижовий хребець 1. У хвостовому відділі хребців багато (у хвостатих), або вони зрослися в одну хвостову кістку (у безхвостих).

Скелет кінцівок складається зі скелета вільних кінцівок і скелета їхніх поясів.

Передні кінцівки утворені кістками плеча, передпліччя та кисті, а задні — кістками стегна, гомілки та стопи. Відділи кінцівок рухомо з’єднуються між собою за допомогою суглобів. У більшості земноводних стопа має по 5 пальців. У безхвостих земноводних пальці стопи з’єднуються між собою плавальною перетинкою, що забезпечує їхнє пересування у воді.

Пояс передніх кінцівок утворений парними кістками: лопатками, воронячими кістками та ключицями. Воронячі кістки з’єднуються з грудиною.

Грудної клітки у земноводних немає.

Пояс задніх кінцівок утворений парними кістками: сідничними, клубовими та лобковими. Він кріпиться до крижового відділу хребта, утвореного одним хребцем. Однак у будові як самих кінцівок, так і їхніх поясів у земноводних є примітивні ознаки: неповне окостеніння поясів; відсутність зв’язку плечового пояса з осьовим скелетом; розташування плеча і стегна паралельно до поверхні землі.

Скелетна мускулатура м’язи більш диференційовані. Добре розвинені м’язи вільних кінцівок та їх поясів.

 

Зовнішня будова жаби

КЛАС ЗЕМНОВОДНІ

Земноводні, або амфібії — перша група хребетних тварин, що у процесі історичного розвитку вийшла на сушу, однак їх розмноження та розвиток відбувається у прісній воді. Вихід земноводних на сушу пов’язаний із виникненням багатьох прогресивних ознак: появою п’ятипалої кінцівки; розвитком легень; розділенням передсердя на дві камери; появою двох кіл кровообігу; прогресивним розвитком центральної нервової системи і органів чуття.

Клас Земноводні налічує понад 2,8 тис. видів (з них в Україні — 17), які належать до трьох рядів: Хвостаті (тритони, саламандри), Безхвості (жаби, ропухи), Безногі (червуги).

Місця проживання земноводних.

Багато земноводних значну частину життя проводять у прісних водоймах або поблизу них. По берегах озер і ставків зустрічаються озерна і ставкова жаби. Водойми зі стоячою або слабопроточною водою та болота населяють кумки. Деякі жаби (земляна, трав’яна, гостроморда) до води приходять лише під час розмноження. Більшість видів безногих земноводних ведуть підземний спосіб життя. Земноводні активні в теплий період року. При зниженні температури до 4 °С вони впадають у заціпеніння. Зимують, зазвичай, на дні водойм (зелені жаби) або в укриттях на суші (тритони, кумки, ропухи).

Особливості будови земноводних.

 Тіло земноводних коротке, широке, без вираженого хвоста (жаби) або довге з хвостом (тритони, саламандри). У всіх земноводних, крім безногих, є дві пари кінцівок, які закінчуються пальцями, для пересування на суші.

Шкіра тонка, гола, з численними слизовими залозами. Слиз зменшує тертя земноводних у воді, запобігає проникненню в шкіру хвороботворних бактерій і грибів, деякою мірою захищає її від пересихання, створює рідку плівку, в якій розчиняється атмосферний кисень і таким чином забезпечується дихання через шкіру. Забарвлення тіла захисне або попереджувальне. Окремі види земноводних (деревні квакші) здатні змінювати забарвлення залежно від кольору фону. На голові земноводних міститься пара великих опуклих очей і пара ніздрів.