вівторок, 6 жовтня 2020 р.
Сурікати… Хто вони?
Дивлячись на цих милих створінь не одразу розумієш, що перед тобою – справжні хижаки. Середня тривалість життя сурікатів становить 12-14 років.
В Африці сурікатів (suricata suricatta) вважають сонячними ангелами, які оберігають людей. У сурікатів є своя мова, яка налічує цілих 20 "слів". З їх допомогою тварини спілкуються з родичами: повідомляють про небезпеку, висловлюють задоволення, заспокоюють дитинчат тощо. При цьому деякі сигнали складаються з 2-4 складів!
Сурікати – соціально організовані тварини, вони живуть співтовариствами по 20-30 особин.
В кожної родини сурікатів – своя територія, яка досягає до 12 кв. км.
Маєтки сурікатів – величезні нори із заплутаною системою тунелів на глибині до 2 м. Ці житла мають сотні виходів на поверхню і займають до 800 кв.м.
Шлюбний період в сурікатів триває з жовтня по травень. Зазвичай самка народжує по 2-5 дитинчат, при цьому сурікати можуть приносити потомство 2-3 рази в рік. Сурікати не витрачають час на романтичні залицяння: самець просто нападає на самку. Боротьба тварин триває до тих пір, поки самка нарешті не поступиться домаганням.
Сурікати утворюють стійкі пари, але не завжди зберігають вірність партнерові. Часто самка заводить роман «на стороні» з самцем з іншого клану.
Самки сурікатів – найвідданіші матері. При нападі орла вони собою закривають дитинчат, рятуючи їх від смерті ціною власного життя.
В колоніях сурікатів є справжні дитячі садочки: поки матері полюють, за дитинчатами наглядають «няньки» – інші молоді самки.
Новонароджені сурікати важать всього 25-30 г, а доросла особина «набирає» до 1 кг.
Сурікат дає своїм дітям справжню освіту. Дорослі сурікати показують молоднякові, як правильно полювати, будувати домівки і виховувати дітей. Саме тому приручені сурікати кидають своє потомство – вони просто не знають, як про нього піклуватися!
Сім'ю сурікатів очолює самка-лідер, але їй доводиться постійно відстоювати свій статус в боротьбі з суперницями. У гонитві за владою амбітні самки здатні навіть на вбивство.
У сурікатів відмінний зір: темні захисні смужки довкола очей дозволяють їм дивитися прямо на сонце, а третє віко надійно захищає від пісків пустелі.
Єхидна - унікльний представник першозвірів ( яйцекладних)
Коли заходить мова про яйцекладних ссавців, ми частіше за все згадуємо качконоса. Та існує ще один представник таких унікальних тварин – це єхидна. Єхидна австралійська – представник ряду однопрохідних. Ця комахоїдна тварина невелика – приблизно 30 - 50 см в довжину, має чотири прекрасно розвинені кінцівки та міцні кігті, щоб копати землю. Вага єхидни в середньому 3-4 кг. На відміну від інших ссавців, єхидна відкладає яйця, хоч і годує дитинчат молоком. Ареал проживання єхидни австралійської знаходиться у західній і східній частинах австралійського материка, а також у Новій Гвінеї і Тасманії. На вигляд єхидна віддалено нагадує дикобраза. Тіло єхидни покрито коротким жорстким хутром, а вздовж всієї поверхні спини є голки довжиною до 5 см.
Цікавою особливістю фізіологічної будови єхидн є і те, що мордочка має незвичайну витягнуту форму – вона чимось схожа на дзьоб. Така будова дозволяє тварині добувати їжу з вузьких нір і щілин серед каміння. Єхидна не має зубів, натомість в неї є довжелезний – до 18 см – язик. Він дуже липкий та рухливий , може здійснювати до 100 рухів за хвилину. Здобич приклеюється до язика і заковтується.
Тривалість життя єхидни в природі не перевищує 15 років, зате в неволі єхидна може прожити 50 років. Єхидна погано пристосована до спеки, оскільки у неї немає потових залоз, а температура тіла дуже низька – 30-32 ° C. При спекотній або холодній погоді вона стає млявою. Запаси підшкірного жиру дозволяють їй при необхідності голодувати місяць і більше.
Розмножуються тварини рідко, десь раз на два, а то й три роки. Після запліднення самки єхидн відкладають яйця. Частіше – тільки одне яйце. Цікаво те, що єхидни не висиджують яйця в традиційному розумінні. Яйце вони кладуть в свою сумку і виношують його поки дитинча не вилупиться. І самці, і самки єхидни мають сумку на животі.
Зазвичай потомство з’являється на світ протягом 10 днів. Від півтора до двох місяців дитинча залишається в сумці матері. Після цього на тілі малюка починають з’являтися голки і мама змушена “виселити” його з сумки. Єхидни годують молоком своє потомство. Однак цей процес у них також вельми специфічний – вони годують не сосками, а через пори в тілі, так зване “молочне поле”.
Єхидна легко перевертає камені в два рази важчі, ніж сама. У цих тварин слабкий зір, проте добре розвинені нюх і слух. Їхні вуха чутливі до низькочастотних звуків, що дозволяє їм чути термітів і мурах під грунтом. Ростуть молоді єхидні дуже швидко, всього за два місяці збільшуючи свою вагу в 800-1000 разів, тобто, до 400 г (народжуються вагою 11 г). Єхидні добре переносять утримання в неволі, але не розмножуються. У цих істот є додатковий довгий кіготь на другому пальці, який вони використовують, щоб доглядати за своїми шипами.
Основними ворогами єхидни є собаки динго, лисиці, а також варани. Це в сукупності з антропогенним фактором поставило цих істот на грань вимирання. В Австралії даний вид занесений до списку вимираючих.
Цікаве про мурах
Ми знаємо, що мурахи — це на диво сильні для свого розміру і високоорганізовані істоти.
Протягом багатьох століть, до того, як були винайдені шовні матеріали і пластирі, люди вдавалися до допомоги потужних мурашиних щелеп.
Лікарі у давнину споруджували своєрідні «мурашині затискачі» навколо рани, а потім видаляли тулуби комах, залишаючи лише голови мурах. Така терапія почала застосовуватися ще 3000 років тому і залишалася популярною аж до 17 століття.
