Назва цього виду народної творчості пішла від назви села Петриківка на Дніпропетровщині. У Петриківці дбайливо зберігають традиції розпису. Народні майстри і їхні вироби прославилися на весь світ.
Петриківський розпис виник задовго до появи християнства і грав роль оберегу. Люди вірили, що в красі є духовна сила, і тому вікна і двері будинків і навіть одяг обрамляли магічним орнаментом, який захищав господарів. Ця давня традиція орнаментики сотні років широко використовувалася в побуті українців, зокрема, у запорізьких козаків, і була популярна в поселеннях південних районів Приазов'я ... збереглася тільки в старовинному козацькому селі Петриківка.
Село Петриківка було засновано більше 230 років тому Петром Калнишевським. Мешканки села стали розфарбовувати стіни своїх будинків красивими квітковими малюнками. Кисті для розпису виготовляли з котячої шерсті, а фарби розводили яйцями і молоком. У селі не залишилося жодного будинку без розмальованих стін. Господині влаштовували змагання між собою. Найкращих майстринь називали «чепурушками».
Традиції розпису зберігалися і передавалися наступним поколінням. У роки радянської влади цей вид мистецтва був трохи забутий. Вихор історичних подій забрав «чепурушок» в далеке минуле.
1958 року за ініціативою Федора Панка була створена фабрика петриківського розпису , що проіснувала до початку 2000-х років. За радянських часів на фабриці працювали близько півтисячі людей. Петриківські тарілки, скарбнички, вази, скриньки та інші сувеніри були візитівкою України, їх експортували до 80 країн світу.
2011 року фабрику було знищено.
У 2012 році Міністерство культури України визначило петриківський розпис об'єктом (елементом) нематеріальної культурної спадщини України. Також цей розпис було номіновано до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
Нині знаменита техніка малювання перетворилася на бренд. Наприкінці січня 2013 року створили логотип «Петриківка». Його безкоштовно передали майстрам знаменитого селища, аби вони могли доводити покупцям автентичність своєї продукції.
У Києві є церква, оздоблена петриківським розписом. Внутрішню частину Свято-Юріївського храму, що належить Київському патріархату, за кілька тижнів розписали художниці із села Петриківка Галина Назаренко та Ірина Кібець. Це перший храм в Україні та світі, розписаний петриківським розписом. Він розташований на Михайлівській площі за готелем «Інтерконтиненталь».
Ми не помилимося, якщо скажемо, що Петриківський розпис є в кожному українському домі - кухонні дощечки, вази, ложки, тарілки.
Наша школа також багато років підтримує цей народний промисел, навчаючи молоде покоління розписувати предмети побуту. Одним із найкращих викладачів цієї майстерності в нашій школі була Людмила Петрівна Кіптіла, яка заснувала Студію Петриківського розпису «Калинонька». Її роботами, та роботами її учнів прикрашені стіни їдальні та коридорів. Ось уже чотири роки поспіль цією студією завідують її учениці, які тепер в свою чергу навчають малечу давньому мистецтву наших прабабусь і прадідусів.
Петриківський розпис виник задовго до появи християнства і грав роль оберегу. Люди вірили, що в красі є духовна сила, і тому вікна і двері будинків і навіть одяг обрамляли магічним орнаментом, який захищав господарів. Ця давня традиція орнаментики сотні років широко використовувалася в побуті українців, зокрема, у запорізьких козаків, і була популярна в поселеннях південних районів Приазов'я ... збереглася тільки в старовинному козацькому селі Петриківка.
Село Петриківка було засновано більше 230 років тому Петром Калнишевським. Мешканки села стали розфарбовувати стіни своїх будинків красивими квітковими малюнками. Кисті для розпису виготовляли з котячої шерсті, а фарби розводили яйцями і молоком. У селі не залишилося жодного будинку без розмальованих стін. Господині влаштовували змагання між собою. Найкращих майстринь називали «чепурушками».
Традиції розпису зберігалися і передавалися наступним поколінням. У роки радянської влади цей вид мистецтва був трохи забутий. Вихор історичних подій забрав «чепурушок» в далеке минуле.
1958 року за ініціативою Федора Панка була створена фабрика петриківського розпису , що проіснувала до початку 2000-х років. За радянських часів на фабриці працювали близько півтисячі людей. Петриківські тарілки, скарбнички, вази, скриньки та інші сувеніри були візитівкою України, їх експортували до 80 країн світу.
2011 року фабрику було знищено.
У 2012 році Міністерство культури України визначило петриківський розпис об'єктом (елементом) нематеріальної культурної спадщини України. Також цей розпис було номіновано до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
Нині знаменита техніка малювання перетворилася на бренд. Наприкінці січня 2013 року створили логотип «Петриківка». Його безкоштовно передали майстрам знаменитого селища, аби вони могли доводити покупцям автентичність своєї продукції.
У Києві є церква, оздоблена петриківським розписом. Внутрішню частину Свято-Юріївського храму, що належить Київському патріархату, за кілька тижнів розписали художниці із села Петриківка Галина Назаренко та Ірина Кібець. Це перший храм в Україні та світі, розписаний петриківським розписом. Він розташований на Михайлівській площі за готелем «Інтерконтиненталь».
Ми не помилимося, якщо скажемо, що Петриківський розпис є в кожному українському домі - кухонні дощечки, вази, ложки, тарілки.
Наша школа також багато років підтримує цей народний промисел, навчаючи молоде покоління розписувати предмети побуту. Одним із найкращих викладачів цієї майстерності в нашій школі була Людмила Петрівна Кіптіла, яка заснувала Студію Петриківського розпису «Калинонька». Її роботами, та роботами її учнів прикрашені стіни їдальні та коридорів. Ось уже чотири роки поспіль цією студією завідують її учениці, які тепер в свою чергу навчають малечу давньому мистецтву наших прабабусь і прадідусів.
Немає коментарів:
Дописати коментар