🦛Цікаво про гіпопотама🦛

Цікаво про гіпопотама

Гіпопотами ( бегемоти) — парнокопитні тварини, що мешкають в Африці. Вони посідають 3 місце за розмірами серед найбільших сухопутних тварин планети після слонів і білих носорогів. Вага дорослого гіпопотама часом сягає 4 тонн.

Цікаво, що бегемоти близькі родичі китів і дельфінів. Живуть тільки у прісних водоймах.

Вони всеїдні тварини і для повного щастя їм потрібно близько 50 кг їжі на один прийом. У пошуках їжі гіпопотами без проблем можуть пройти до 10 кілометрів, а на суші бігають набагато швидше людей.

У дикій природі у дорослого бегемота практично немає ворогів, крім людей. Здобиччю лева або  крокодила може стати тільки слабка тварина або дитинча.

Гіпопотами можуть бути дуже агресивними і небезпечними для людини.

 Зіниці у гіпопотамів нагадують букву Т. Зір цих дивовижних тварин пристосований як до денного, так і нічного часу доби.

Зуби бегемота ростуть все життя і можуть досягати довжини до 50 сантиметрів.

 Шкіра бегемотів дуже товста, жорстка і виділяє спеціальну червонуватого рідину, яка діє, як сонцезахисний крем і додатково відлякує комах. Вага шкіри бегемота доходить до 500 кг.

Тривалість життя бегемотів у середньому 45 років в дикій природі, а в неволі вони можуть жити довше.

Новонароджений гіпопотам порівняно маленький – приблизно від 25 до 55 кілограм, він потребує захисту матері від хижаків – левів, крокодилів і дорослих самців бегемотів, які іноді можуть атакувати малюків у воді.

Мечохвіст - прадавня тварина на стражі людського життя

В океані існують дуже цікаві істоти - мечохвости. Це прадавні тварини, вважають, що вони існували ще за 200 млн років до динозаврів і з тих часів майже не змінились.Мечохвости є справжніми довгожителями з-поміж членистоногих, оскільки тривалість їх життя становить 19-20 років – більше жоден із представників типу так довго не живе! Правда, і статева зрілість наступає пізно – у 9-11 років.

 Вони мають гемолімфу блакитного кольору. А все тому, що у них в кров’яних тільцях міститься не гемоглобін із атомом заліза, як у нас, а гемоціанін із атомом міді.

 А ще гемолімфа мечохвостів має одну надзвичайну властивість – знищувати більшість бактерій… Цю властивість відкрив у 1958 році доктор Фредерік Банґ із Лабораторії морської біології у Масачусеці. Він виявив, що при введені у кров Мечохвоста атлантичного (Limulus polyphemus Linnaeus, 1758) суспензії зі звичайнісінькими морськими ґрам-негативними бактеріями, відбувається згортання крові і утворення згустків – щось на кшталт тромбів у ссавців. Спершу, доктор Банґ гадав, що це призведе до загибелі Мечохвостів, проте, його піддослідні почувалися пречудово, тож вчений продовжив дослідження.

Працюючи разом із доктором Джеком Левіном, їхня дослідницька команда встановила, що згортання крові мечохвостів відбувається через потужний бактеріальний ендотоксин (1,3)-β-D-глюкан, тобто отрута, яка міститься у бактеріях. Вчені вирішили проводити досліди не на самих мечохвостах, а лише на крові взятій у них. Виявилось, що гемолімфа аналогічно реагує на бактерій та їх токсини, що у орґанізмі тварини, що у пробірці… А причиною цієї реакції є особливі імунні клітини мечохвостів – амебоцити (клітини-амеби – авт.) – як тільки бактерії потрапляють у кров тварини, ці клітини миттєво “накидаються” на непроханих гостей, обліплюючи їх зусібіч у вигляді згустку. Після знищення бактерій згусток розсмоктується і амебоцити знову приступають до “патрулювання” орґанізму. Ця імунна реакція отримала свою назву ЛАЛ (LAL) – Лімулюсовий Амебоцитний Лізис, що походить від латинської назви Limulus – Мечохвоста атлантичного, назви імунних амебоцитів та лізису – процесу руйнації клітин бактерій. Найцікавіше те, що антибактеріальну здатність має навіть екстракт із амебоцитів!

 На сьогодні більшість внутрішньовенних та ін"єкційних препаратів і матерали для протезування тестуються амебоцитами з гемолімфи мечохвостів. Якщо ліки містять сліди бактеріального забруднення – гемолімфа швидко згорнеться. Для цього існують спеціальні ферми для утримання цих тварин, де в них періодично беруться порції гемолімфи для потреб людини.

 Щороку більше 500 000 мечохвостів стають підневільними донорами, але потім повертаються назад в своє середовище існування, даруючи людям шанс на одужання від страшних хвороб. І будемо чесними : нажаль, не всі мечохвости виживають...В природі у наш час мечохвости живуть лише у двох частинах Світового Океану: східному узбережжі Північної Америки та Південно-Східної Азії.

Джерело : Станіславський натураліст.

Мітоз

 Поділ клітин (мітоз) у ембріоні морського їжака Strongylocentrotus purpuratus. Тут можна помітити мікротрубочки блакитного кольору та хроматин, який забарвлений в жовтий.

Джерело: J Cell Biol. 2009 Dec 14;187(6):831-45

Хто такі морські лілії?

 Морські лілії - найдавніша група голкошкірих. Відомо близько 4 тис. викопних видів і більше 620 сучасних, поширених, головним чином, у тропічних районах Індійського та Тихого океанів, хоч зустрічаються й у водах Антарктики та Арктики. Розміри морських лілій коливаються від кількох сантиметрів до 2,5 м. Назва класу пов’язана з подібністю цих тварин до квіток, що підкреслюється ще й їх яскравим забарвленням. Частина лілій усе своє життя прикріплені до субстрату, деякі можуть відриватись від нього на деякий час, пересуваючись на невелику відстань. Інші ведуть вільний спосіб життя; вони плавають або повзають, періодично прикріплюючись до субстрату.

Повитиця - рослина - паразит

 

Чи доводилось вам бачити рослини картоплі, буряків, кукурудзи, обплутані якимись жовтими нитками, які іноді досить погано вириваються? Це - повитиця польова, однорічна рослина - паразит.

Має нитковидне, жовте або помаранчево-жовте, витке стебло. Без коренів та листків, та й фотосинтез їй ні до чого, бо весь її життєвий цикл проходить на тілі іншої рослини. Знайшовши живителя, вона двома-трьома обертами обвиває її та у місцях дотику з ураженою росли­ною утворює особливі органи — гаусторії (або присоски). З їх утворенням про­росток втрачає зв’язок із ґрунтом і повністю переходить на паразитичний спосіб життя. Глибоко проникаючи у тканини пошкодженої рослини, повитиця живитися за її рахунок. На багаторічних рослинах, навіть після всихання чи замерзання надземних органів, її розвиток відбувається за допомогою гаусторій, які залишаються в середині стебла.

Повитиця польова розмножується насінням (максимальна плодючість до 15 тисяч насінин) і вегетативно (частинами стебла).

В умовах України насіння бур’яну інтенсивно проростає у травні-червні за температури ґрунту +17-24°C, цвіте – в червні-серпні, плодоносить – у липні-жовтні. Насіння здатне зберігати схожість від 4 до 30 років за несприятливих погодних умов.

Повитиця польова завдає великої шкоди сільському господарству. Вона не тільки знижує врожайність, але й погіршує якість продукції. Разом із амб­розією полинолистою та гірчаком рожевим входить до чільної трійки найзлісніших карантинних бур’янів України — як за територією поширення, так і за рівнем шкодочинності.

Вантаж, у якому виявляють насіння повитиці польової, підлягає поверненню відправникові або очищенню під контролем фітосанітарного інспектора. При неможливості очистки насіннєвий матеріал переводиться в категорію зернопродуктів з подальшою переробкою, а відходи спалюються.

Джерело: http://oblvet.org.ua/

Використання флеш - карток в біології

Риба - місяць

 

 Риба-місяць (Mola mola) — найбільша за масою відома кісткова риба у світі: середні дорослі риби важать близько 1 тонни, а рекордний екземпляр, виловлений біля Сіднея, досягав маси 2235 кг. Вид поширений у тропічних та помірних водах всього світу.

Місяць - риба відрізняється від інших видів риб завдяки унікальному зовнішньому вигляду.

 Існує і англійська версія назви цієї риби — це «Ocean sunfish». Ця назва утворилася в результаті спостережень за поведінкою риби, яка любить плавати ближче до поверхні води, лежачи на боці. Вона ніби «купається в сонячних променях», але насправді вона робить це з іншої причини. Коли риба піднімається ближче до поверхні, то морські птахи починають витягувати своїм дзьобом з її тіла різноманітних паразитів, яких у риби величезна кількість. При цьому вона піднімає температуру свого тіла, оскільки температура падає через тривале перебування риби на значній глибині ( до 200 м).

 Риба-місяць — найплодовитіша риба у світі: одна самиця може відкладати до 300 млн ікринок. З’являючись на світ, мальки моли (інша назва риби) мають захисну оболонку у вигляді напівпрозорої зірочки або сніжинки.

 Ці риби, незважаючи на величезні розміри, не є хижаками, і вважаються абсолютно безпечними для людини. При цьому, вони становлять небезпеку для човнів і суден, якщо ті рухаються з великою швидкістю.

 Коли особини місяць-риби стають статевозрілими, для них практично не існує природних ворогів, за винятком людини.

Те, чого ви не знали про їжака...

 

 Їжачок — маленький, сірий, колючий...

Хто ж не знає ? Та ось, судячи з кількості безглуздих вигадок про його спосіб життя, ніхто не знає.

З книжки до книжки, з листівки на плакат кочує образ запасливого їжачка з рум'яним  яблуком на спині. Хто це бачив? Коли?

 Ніхто не бачив, але всі впевнені, що  яблука та  гриби їжачок запасає собі на зиму. І оскільки в зубах носити провіант не привчений — адже не собака! - Наколює фрукти на колючки. А потім довгими зимовими вечорами гризе у себе в нірці промерзлі яблука, засохлі гриби і чекає весни.

Я відкрию вам страшну таємницю: їжакам не потрібні запаси продовольства, бо взимку їжаки... сплять. Сплять солодким сном з листопада по квітень, як  ведмеді, борсуки,  жаби та  змії. А уві сні витрачають потихеньку підшкірний жир, накопичений аж ніяк не на яблуках. Адже їжак - тварина комахоїдна. Рослинну їжу - варену картоплю, рис, груші, сливи, горіхи, насіння і ті ж горезвісні яблука - їдять тільки ті їжаки, які живуть в неволі. Адже це неволя! У неволі он навіть переконані вегетаріанці - горили починають цікавитися рибою та м'ясом. У природному середовищі раціон їжаків складають жуки, черв'яки та равлики. Іноді їжак може урізноманітнити своє меню жабами, ящірками, пташиними яйцями, мишенятами.

До речі, про  мишей. Вважається, що  їжак — чудовий мишолов, його навіть називають колючою кішкою. Але насправді миші не їжача їжа. Не може їжачок цих спритних гризунів наздогнати, хіба що пощастить йому знайти мишаче гніздо. Але набагато більше приваблюють їжаків зовсім інші гнізда —  осині та бджолині. Цих комах він їсть, абсолютно не боячись укусів.

 Їжаки взагалі разюче стійкі до різних отрут, у тому числі і до бджолиної. Невеликі дози сулеми, миш'яку, синильної кислоти для їжака не смертельні. І навіть укус  гадюки він переживе, відбувшись легким нездужанням, якщо, звичайно, гадюка встигне його вкусити до того, як буде з'їдена. Втім, на змій
 їжаки полюють рідко, воліючи мати справу з нерозділеними дощовими хробаками.

Ось ще одна з легенд про їжака: ніби, зустрівши в лісі хижака, їжак може звернутися в клубок і покотитися від небезпеки. Хто це бачив? Де? Ні, звернутися їжак може, а ось покотитися - ніяк. Його спинний м'яз влаштований таким чином, що стягує в кулю тільки їжака, що нерухомо сидить або лежить. Варто йому поворухнутися, лежачи на спині, як м'яз втратить свою пружність і їжак розпластається по землі ганчіркою. Від своїх ворогів - лисиць, філінів, великих сов, яструбів - їжачок зазвичай не тікає і, звичайно, не котиться. Він завмирає на місці, згорнувшись у колючу кулю.

 Але є в  їжака інші вороги, від яких колючки не рятують. А все тому, що живуть ці вороги безпосередньо у їжачих колючках. Це кліщі та блохи. Часом вони так дістають бідного їжачка, що він влаштовує дезінфекцію. Знаходить, наприклад, опалих м»яких диких кислих яблук і катається в них. Звідси, мабуть, і народилася легенда про запасливого їжачка.
#БіологіявідАдоЯ
Тяга  їжаків до різного роду кислих продуктів, їдких речовин, предметів із різким запахом помічена давно. Жоден їжак не пройде повз промаслену ганчірку або носову хустку, що пахне духами. Відомі випадки, коли їжаки підбирали і наколювали на голки недопалки або намагалися «вивалятися» в кавових зернах. Іноді їжаки позбавляються бліх традиційним способом, відпрацьованим і перевіреним не одним поколінням диких тварин: заходять у воду по кінчик носа. Це допомагає, але не надовго. Варто чистому їжачку прогулятися лісом, як у його голках знову поселяються паразити.

До речі, цю особливість їжаків — буквально притягувати до себе кліщів — досить давно і з великим успіхом використовують епідеміологи. За допомогою їжаків вони рахують кліщів у природних осередках енцефаліту та туляремії. Епідеміологи мають навіть особливу одиницю рахунку — «їжако-годину». Вона показує кількість кліщів, яких один їжачок назбирає за годину пробігу по зараженому лісі.