Взагалі передача інформації від клітини до клітини, від тканини до тканини, від особини до особини – є однією з головних передумов еволюції і становлення життя. Багатьом відомо, що передачу інформації між клітинами та тканинами забезпечують хімічні речовини, що їх називають медіаторами. В широкому розумінні слова до цих речовин можна віднести навіть гормони. Всі медіатори виробляються і в подальшому виділяються назовні тими чи іншими клітинами. Далеко не всі медіатори є білкової природи, але все одно вони транспортуються за допомогою системи пухирців.
Синтез медіаторів тим чи іншим чином «зав’язаний» на мембранах внутрішньоклітинного апарату – ендоплазматичного ретикулуму (тобто сітки, мережі), що являє собою велику розгалужену мережу канальців та кишень, оточених одношаровою мембраною і найчастіше пов’язаних з ядром. І от, коли якась речовина синтезувалася і потрапила всередину таких канальців, від них відбруньковується маленький пухирець( везикула), що містить цю речовину і транспортується до «сортувального пункту», функції якого всередині клітин виконує комплекс Гольджі (за ім’ям італійського вченого Камілло Гольджі, Нобелівського лауреата 1906 року).
Ця структура може повернути речовину назад до ретикулуму, може надіслати її до поверхні клітини з метою подальшого вивільнення речовини у позаклітинний простір, може направити її до інших внутрішньоклітинних структур і т.д.
І весь цей транспорт забезпечується так само мембранними пухирцями, що несуть всередині конкретні речовини. Чим більш складна організація клітини, тим важче доставити необхідні речовини за адресою без помилки. Саме тому ці маленькі пухирці, або мембранні везикули і є надзвичайно важливими компонентами складної регуляції функцій організму. Без них неможливі передача нервових та гуморальних сигналів, обмін речовин, вища нервова діяльність, тощо.
