Кишковопорожнинні. Гідра.

Історія відкриття

Гідру звичайну вперше побачив А. Левенгук.  Розглядаючи водяних тварин, він помітив чудовисько з «рогами»,  а також ріст «бруньок» на тілі. Науковці того часу не надали значення знахідці Левенгука.

Лише через 40 років швейцарський учений Абраам Трамбле вперше описав цю тварину . Саме Трамбле дав їй назву «гідра», підкреслюючи тим самим особливість цієї істоти..Трамбле писав про гідру так: «Якщо розрізати тварину на кілька шматочків, то вони перетворюються із часом на стільки ж гідр. Надрізані вздовж гідри перетворювалися на істот з кількома ротовими кінцями, які заковтували їжу. Хіба це не «Лернейська гідра?»

Місця існування

В озерах, річках, ставках з   чистою, прозорою водою зустрічаються  маленькі ( від 5 – 7 мм) прозорі тварини   – прісноводні гідри. А в морях мешкають інші представники кишково-порожнинних : медузи, актинії, коралові поліпи тощо.

Хоча кишковопорожнинні побудовані досить просто, зовні вони дуже різноманітні. Багато які з них утворюють колонії, а окремі особини мають форму поліпа чи медузи. Поліпи — малорухливі або прикріплені тварини. Часто вони утворюють колонії. Медузи — це поодинокі плаваючі організми, тіло яких має вигляд парасольки зі щупальцями з країв. Розміри різних видів кишково-порожнинних становлять від 1 мм до 2 м у діаметрі.

 

Будова гідри

Тіло гідри має майже правильну циліндричну  форму. На одном кінці тіла  знаходиться  рот, оточений  5 – 12 щупальцами, на  другому  кінці тіла розташовується   підошва.

Гідрам, як і іншим кишковопорожниннм властива  променева симетрія.  Це ознака характерна для сидячих або малорухливих тварин.

Клітини кишковопорожнинних диференційовані не лише морфологічно, а й функціонально. Уперше в них з’являються залозисті, нервові, епітеліально-м’язові й статеві клітини, а також нервова система.

•        Тіло гідри має вигляд мішка, стінки якої складаються із двох шарів клітин – зовнішного (эктодерми)   і внутрішнього (энтодерми).  Між  зовнішнім і внутрішнім шаром розміщується середній шар міжклітинної речовини – мезоглея.

•        В середині тіла розміщується кишкова порожнина

•        В зовнішньому шарі найбільше розміщується шкірно-м’язевих клітин. Вони утворюють покриви тіла. В основі кожної  такої клітини  є скоротливе  м’язове волоконце, яке відіграє важливу роль у пересуванні  тварин.

•        В зовнішньому шарі розміщуються і нервові клітини. Вони мають зірчасту форму з довгими виростами. Вирости  сполучаються  один з одним,  утворюючи  нервове сплетіння. Тип такої нервової системи – дифузний.

Гідра може реагувати на зовніщні подразники. Доторкання до тіла,  зміну температури, появу у воді різних розчинних речовин та інші

•        Все тіло гідри і особливо її щупальця  містять велику кількість жалких клітин. Жалкі клітини містять жалку  капсулу  та  жалку нитку. Зовні  розміщуєтться  чутлива ворсинка. Жалкі клітини слугують засобом захисту або нападу.

•        Клітини энтодерми містять травні клітини, які мають джутики. Ці клітини забезпечують перетравлення їжі. Також тут розміщуються і залозисті клітини, які виділяють у кишкову порожнину травні соки. Ще ентодерма містить і проміжні клітини. Їх функція – регенерація. Пошкоджене тіло гідри  легко відновлює свої втрачені частини тіла. Цей процесс і  називають регенерацією.

•        Гідра розмножується нестатевим та статевим способами. Кишковопорожнинних тварин відносять до гермафродитів.

 

Тимус ( вилочкова залоза)

📌 Ти́мус або загрудни́нна за́лоза  — належить до центральних залоз імунного захисту, кровотворення, в якому відбувається диференціація Т-лімфоцитів, що потрапляють сюди з током крові з кісткового мозку.

📌 Розташований тимус у передній верхній частині грудини у проміжку між правою і лівою середостінними частинами пристінкової плеври.

 📌Тимус  утворюють дві асиметричні й дещо видовжені частки — права й ліва, які посередині зрослися між собою. Кожна з часток загруднинної залози має конусоподібну форму. Верхівки обох часток розташовані в межах передньої ділянки шиї, позаду груднинно-під'язикового і груднинно-щитоподібного м'язів. Позаду залози розташовані верхня частина серця.

📌У часточці тимуса розрізняють:

центральну ділянку ( мозкову речовину) та

периферійну ділянку ( кіркову речовину).

📌Тимусу властива вікова інволюція ( поступове зменшення розмірів та значна індивідуальна і вікова мінливість)

Найбільшої маси в 37,5 г тимус досягає в ранньому дитячому віці та до періоду статевого дозрівання. У віці понад 16 років маса залози поступово зменшується.

Відсутність інволюції тимуса — це прояв тяжкої патології, яку називають тиміко-лімфатичним статусом. Її супроводжує дефіцит глюкокортикостероїдів кори надниркових залоз; цей дефіцит проявляється зниженням опірності організму до інфекцій та інтоксикацій, особливо збільшується ризик виникнення злоякісних новоутворень.

📌 Залоза утворює кілька гормонів:

Тимозин, Т-активін, тималін  ,тимопоетин та інші. Усі вони є поліпептидами і відіграють велику роль в розвитку захисних імунологічних реакцій організму, стимулюючи утворення антитіл.

 Вроджене недорозвинення або відсутність тимуса, а також його гіпофункція  характеризуються гіперплазією лімфатичних вузлів, пригніченням клітинного імунітету і синтезу імуноглобулінів, імунодефіцит.

 З гіперфункцією вилочкової залози пов'язують розвиток ряду аутоімунних захворювань, в тому числі з ураженням інших ендокринних залоз (наприклад, β-клітин підшлункової залози) і відповідно з їх гіпофункцією (цукровий діабет). Міастенія, розсіяний склероз, розвиток тимом ( пухлин тимусу).

 

Мікроскоп

📌 Мікроско́п — збільшувальний прилад для розглядання дрібних, невидимих для неозброєного ока, предметів.

Корпус мікроскопа утворюють основу і штатив.

До штатива прикріплений предметний столик і приєднаний тубус.

У верхній частині тубуса розташований окуляр, через який розглядають досліджуваний об'єкт, в нижній частині тубуса мікроскопа розташовані об'єктиви.

Аналізований об'єкт прикріплюється до предметного столика за допомогою затискачів.

 Важливою складовою частиною мікроскопа є джерело світла.

 Освітленість регулюється за допомогою діафрагми.

 Для переміщення предметного столика передбачені макрогвинт і мікрогвинт.

📌Для збільшення зображення в мікроскопі використовуються 2 лінзи (збільшувального скла). Одна з них знаходиться в об'єктиві, а інша — в окулярі.

Збільшення мікроскопа дорівнює добутку збільшення лінзи окуляра на збільшення лінзи об'єктива.

Збільшення = окуляр х об'єктив.

📌 Історично першим приладом, який використовувався з такою метою був оптичний ( світловий) мікроскоп, дія якого базується на заломленні світла системою лінз. Оптичний мікроскоп дає збільшення до 3000 разів.

 📌У електронному мікроскопі , винайденому в 30-х роках 20 сторіччя, збільшене зображення одержують за допомогою пучків електронів. Він дає збільшення в десятки і сотні тисяч разів.

📌 Винайдені у 80-х роках 20 ст. атомний силовий мікроскоп та тунельний мікроскоп дозволяють розглядати зображення об'єктів ядерного масштабу — окремі атоми  й молекули. Хід променів в мікроскопі відбивається від дзеркальної поверхні нижче спостережуваного об'єкта, проходить крізь досліджуваний об'єкт, входить до об'єктів мікроскопа, збільшується за рахунок лінзи і окуляра, і тоді ми побачимо збільшене зображення.

ІСТОРІЯ

📌На початку XVII століття по всій Європі використовувались перші мікроскопи. Благородних учених дуже приваблювала  можливість побачити світ  крихітного.

📌 У 1665 році англійський учений Роберт Гук  відкрив крихітні частинки, які назвав клітинами, бо вони йому нагадали схожі на клітки келії  монахів. Це спостереження Гука відкрило шлях до відкриття спершу мікроорганізмів , а потім дало усвідомити таємницю всього живого.

📌 Антоні ван Левенгук — голландський торговець — був зачарований наукою. Дізнавшись про мікроскоп Гука, він вирішив створити свій. Він власноручно зробив мікроскоп, який складався з двох латунних пластин і маленького шматочка скла, що виконувало  роль лінзи. Щоб працювати з ним треба покласти зразок на вістря голки. За його задумом Ви якомога сильніше наближаєте око  до лінзи, тож можете бачити вістря голки і покласти туди зразок: комаху, чи ще щось.

📌  У 1675 році ван Левенгук використовував такий мікроскоп для дослідження краплини води , коли побачив щось надзвичайне: світ повний істот, яких ніхто ніколи не бачив — мікроорганізмів. В мікроскопа був механічний предметний столик, засіб для фокусування і все те, що потрібно для дослідження зразка. Так були відкриті живі одноклітинні організми, яких Антоні ван Левенгук на той час назвав «Анімалькулі» - крихітні тваринки.

 

Надниркові залози

📌 Наднирко́ва за́лоза, наднирник — парна ендокринна  залоза  у людини, а також у хребетних  тварин. Належить зо залоз внутрішньої секреції.

📌 Надниркова залоза людини розташована в заочеревинному просторі на верхньому полюсі кожної з  нирок. Права має трикутну форму, ліва — півмісячну; увігнуті основи надниркових залоз лежать на опуклих полюсах нирок. Разом із нирками надниркові залози укладені в жирову  капсулу і покриті нирковою фасцією. Довжина надниркової залози дорослої людини варіює від 30 до 70 мм, ширина — від 20 до 35 мм, товщина — від 3 до 10 мм, маса обох надниркових залоз становить 10–14 грамів.

📌 У надниркових залозах розрізняють зовнішню кіркову речовину, що становить приблизно 2/3 усієї маси залози, і внутрішню мозкову речовину. 

 📌 Мозкова речовина служить основним джерелом катехоламінових гормонів організму — адреналіну і норадреналіну.  Кіркова речовина темно-бурого кольору, виділяє життєво важливі гормони: мінералокортикоїди та статеві гормони. Гормони, які продукують у кірковій речовині, належать до кортикостероїдів.

📌 Гормони : Альдостерон, Кортикостерон, Дезоксикортикостерон, Кортизол, Кортикостерон, андрогени.

📌 Ця залоза грає важливу роль в регуляції обміну речовин і адаптації організму до несприятливих (тобто стресових) умов.

📌 Функції залоз складні і різноманітні:  вони регулюють обмін речовин, тиск крові, тонус м'язів, стан імунітету. Глюкокортикоїди впливають на обмін вуглеводів, білків та жирів, а також на кровотворні органи, мають протизапальну дію. Мінералокортикоїди беруть участь у регуляції мінерального обміну. У корі надниркових залоз синтезуються гормони під загальною назвою кортикостероїди, їх близько 40 видів. Серед широко використовуваних у медицині відомі кортизон і гідрокортизон. Вони регулюють обмін вуглеводів, перешкоджають розвитку запалення. 

При нестачі цих гормонів виникає бронзова хвороба, за якої шкіра набуває бронзового кольору. Крім того, людина худне, втрачає працездатність через розлади нервовом'язової системи. Також при гіпофункції наднирковиків може розвинутись хвороба Аддісона.  Гіпокортицизм.                   

При гіперфункції кори надниркових залоз розвивається синдром Кушинга, гіперандрогенія                      ( наприклад,  прояв вторинних чоловічих ознак у жінок). Гіперкортицизм.

Гормони  кіркової речовини кортикостероїди (глюко- і мінералокортикоїди) синтезуються у мітохондріях  секреторних клітин з холестерину. Різноманітний вплив кортикостероїдів  на всі види обміну речовин , судинний тонус , імунітет  та інше робить кіркову речовину наднирників найважливішою ділянкою життєзабезпечення  людини в звичайних умовах і в умовах адаптації  до різноманітних стресів . У клубочковій зоні кіркової речовини синтезується альдостерон — основний мінералокортикоїд , що бере участь у регуляції водно-сольового обміну. У пучковій зоні синтезується переважно кортизол  — глюкокортикоїд, що впливає на білковий , жировий  і вуглеводний  обмін і на обмін нуклеїнових кислот, і кортикостерон, що володіє властивостями глюко- і мінералокортикоїда. У сітчастій зоні утворяться статеві гормони , головним чином андрогени . Синтез кортикостероїдів, насамперед глюкокортикостероїдів, регулюються адренокортикотропним гормоном. Хромафинні клітини секретують три гормони (адреналін, норадреналін і дофамін), об'єднаних під загальною назвою катехоламіни. Біосинтетичними попередниками цих гормонів є амінокислота тирозин. Адреналін синтезується тільки в надниркових залозах; норадреналін і дофамін утворюються також у парагангліях і численних нейронах симпатичної нервової системи. Всі тканини, що продукують катехоламіни, складають адреналінову систему. Активність хромафинних клітин стимулюють різноманітні впливи навколишнього і внутрішнього середовища: емоції, артеріальна гіпотензія, гіпоглікемія, фізичне навантаження, охолодження тощо.

 

Щитоподібна залоза

📌Щитоподібна залоза (лат. glandula thyroidea) — непарний орган ендокринної системи, що складається з двох часток, перешийка та рудиментарної пірамідної частки. Розташований на передній поверхні шиї, попереду трахеї, і є периферійним гіпофіз-залежним органом ендокринної системи, який регулює основний обмін і забезпечує кальцієвий гомеостаз  крові. Належить до залоз внутрішньої секреції.

📌 Щитоподібна залоза має капсулу — фіброзну оболонку, яка формує внутрішній та зовнішній листки, між якими знаходиться жирова клітковина, в якій проходять позаорганні судини, вени, та гілочки зворотних нервів.

Спереду щитоподібну залозу покривають грудинно-щитоподібний та під'язиково-щитоподібний  м'язи .

На задній поверхні щитоподібна залоза фіксована до перстнеподібного хряща, кілець трахеї та до нижнього констриктора глотки — підвішуючою зв'язкою.

📌 Завдяки сполученню з гортанню щитоподібна залоза піднімається і опускається при ковтанні, зміщується в бік — при повороті голови. Іннервується залоза симпатичними, парасимпатичними і соматичними нервовими гілками. У залозі чимало інтерорецепторів.

📌 Щитоподібна залоза добре постачається кров'ю (вона посідає перше місце серед органів за кількістю крові, яка протікає за одиницю часу на одиницю маси).

📌 ЩЗ відповідає за секрецію таких гормонів:

-        - йодовані — тироксин  і трийодтиронін  (секретуються епітеліальними клінтинами)

-         - тиреокальцитонін — кальцитонін (секретується парафолікулярними клітинами (С-клітинами)

📌 Гормони ЩЗ вкрай необхідні для розвитку мозку. Вплив гормонів на ЦНС проявляється зміною умовнорефлекторної діяльності, поведінки.📍 Підвищена їх секреція супроводжується збудливістю, емоційністю, швидким виснаженням.

📍 При гіпотиреоїдних станах спостерігаються зворотні явища — кволість, апатія, ослаблення процесів збудження.

📌 Тиреоїдні гормони значною мірою впливають на стан нервової регуляції органів і тканин. Унаслідок підвищення активності вегетативної, переважно симпатичної, нервової системи під дією тиреоїдних гормонів прискорюються серцеві скорочення, збільшується частота дихання, посилюється потовиділення, порушуються секреція і моторика травного каналу. Крім того, тироксин знижує здатність крові до зсідання внаслідок зменшення синтезу в печінці та інших органах чинників, які беруть участь у процесі зсідання крові. Цей гормон пригнічує функціональні властивості тромбоцитів, їх здатність до адгезії (склеювання) і агрегації.

📌 Гормони ЩЗ впливають на ендокринні та інші залози внутрішньої секреції. Про це свідчить той факт, що видалення ЩЗ призводить до порушення функції всієї ендокринної системи.

Її порушення можуть супроводжуватися як підвищенням, так і зниженням її гормонотворчої функції.

📌 Якщо гіпотиреоз розвивається в дитячому віці, то буває кретинізм. При цьому захворюванні спостерігається:

 - затримка росту;

 - порушення пропорцій тіла;

 - затримка статевого та психічного розвитку.

📌 Гіпотиреоз може зумовити інший паталогічний стан — мікседему (слизовий набряк). У хворих відзначається збільшення маси тіла за рахунок надмірної кількості міжтканинної рідини, одутлість обличчя, психічна загальмованість, сонливість, зниження інтелекту, розумова відсталість, порушення статевих функцій та всіх видів обміну речовин. Захворювання розвивається переважно в дитячому віці та в клімактеричний період, однак і дорослі люди в не клімактеричний період можуть страждати від пониженої функції щитоподібної залози.

📌 При гіперфункції залози розвивається тиреотоксикоз,базедова хвороба. У деяких географічних регіонах (Карпати, Волинь та ін.), де спостерігається дефіцит йоду у питній воді, населення хворіє на ендемічний зоб.

📌 Для профілактики розладів щитоподібної залози використовують спеціальні біологічно активні добавки сполук йоду, селену. Однак для цієї мети категорично заборонено вживати аптечний розчин йоду.

📌 25 травня — Всесвітній день щитоподібної залози (World Thyroid Day) — запропоновано відзначати 2008 року на конгресі Європейської тіреоїдної асоціації (European Thyroid Association). Заходи, що проводяться у рамках проведення цього дня, спрямовані на:

 - підвищення обізнаності суспільства про здоров'я щитоподібної залози;

 - санітарно-просвітницьку роботу з населенням щодо профілактиці захворювань щитоподібної залози;

 - розробку нових методів лікування захворювань щитоподібної залози.

 

Робота з дидактичним матеріалом ( авторськими розробками)

Сьогодні з 7 класом працювали над вивченням клітини з моєю розробкою "QR-клітини".

Діти весь час були зайняті, зацікавлені, працювали самостійно, від мене потребували тільки деяких консультацій та підказок. Робота цілком вдалася.

Я задоволена, а головне те , що задоволені діти .

І телефони з ворогів навчання перетворились на друзів.

Звісно, не весь час так працюємо, але така форма роботи має право на життя:).

До того ж, зробивши фото матеріалу діти отримали великий вичерпний конспект+ в якості домашнього завдання - виконання двох інтерактивних вправ.

Після виконання скрішоти надсилають в класрум і отримують додаткові бали до оцінки:).

Різноманітність лишайників

 Різноманітність і поширення лишайників. 

Лишайники поширені скрізь: їх багато в тропіках, але найбільше – у помірних і холодних регіонах суходолу. Місцями оселення лишайників є ґрунт, скали, стовбури дерев тощо. Найбільше лишайників у вологих тропічних лісах – немало у помірних та холодних широтах, є лишайники, які живуть у воді. Ростуть лишайники на найрізноманітніших субстратах, але при цьому головною умовою для їх поселення є тривале перебування предмета в нерухомому стані.

За формою слані лишайники поділяються на 3 групи: 

 накипні– у вигляді кірки (графіс, аспіцилія, леканора),

ГРАФІС

РИЗОКАРПОН   ГЕОГРАФІЧНИЙ

АСПІЦИЛІЯ

ЛЕКАНОРА

 листуваті – у вигляді листоподібної пластинки (стінна золотянка, пармелія) 

КСАНТОРІЯ

ПАРМЕЛІЯ

ПЕЛЬТІГЕРА

кущисті – у вигляді кущиків (ягель, бородач).

ЦЕТРАРІЯ  ІСЛАНДСЬКА

УСНЕЯ  БОРОДАТА

КЛАДОНІЯ  ОЛЕНЯЧА

 Живуть лишайники довго, сотні та навіть тисячі років. Найбільшу тривалість життя мають накипні лишайники. Є відомості, що вік слані лишайника ризокарпона – близько 4500 років. Тривалий час вважали, що лишайник – це приклад взаємовигідного співіснування гриба і водорості. Проте нині учені дійшли висновку, що гриб паразитує на водорості. Усі водорості, що входять до складу лишайника, можуть і навіть живуть краще у вільному стані; лишайникові ж гриби, або гинуть або розвиваються погано.

Значення лишайників.

Велике поширення визначає і значну роль лишайників у природі. Оселяючись на гірських породах і виділяючи кислоти, вони сприяють вивітрюванню їх, а після відмирання утворюють перегній, на якому можуть приживатися рослини. Ось чому їх називають "піонерами рослинності".

Лишайники служать укриттям і їжею для багатьох безхребетних тварин. Ними живляться і деякі хребетні (північні олені споживають кладонію, або оленячий мох, або ягель).

Велику роль відіграють лишайники і в житті людини. Вони є джерелом сировини для промисловості (добувають цукор, спирт, барвники тощо), джерелом барвників та хімічних індикаторів (лакмус). Лишайники містять певні поживні речовини, тому деякі види людина здавна вживає в їжу (аспіцилія їстивна). А лишайник гірофора їстівна не лише використовується японцями в їжу, а й експортується ними до країн Південно-Східної Азії. Лишайникові кислоти, яких нині відомо вже близько 300, застосовуються в медицині як антибіотики (уснін, який добувають з кущистого лишайника уснеї бородатої), парфюмерії – як ароматичні речовини і для фіксації запахів. Вони невибагливі до умов середовища і характеризуються високою стійкістю до впливу несприятливих чинників, легко переносять тривалі періоди без води, різкі коливання температури, але дуже чутливі до забруднення повітря. Вони не витримують високого вмісту в повітрі чадного газу, оксидів сірки, азоту, тому їх використовують як біоіндикатори. 

Лишайник - дивовижний організм. Будова лишайника.

 

Лишайники

Лишайник - симбіотичний організм, який складається з гриба та одноклітинних зелених водоростей.  Гриб забезпечує водорость водою, мінеральними речовинами, захистом. Водорость забезпечує гриб поживними речовинами, синтезованими під час фотосинтезу.

     З цими особливостями існування пов"язана і будова тіла лишайника ( талом , слань).

Ззовні знаходиться захисний коровий шар, що складається з щільного сплетення грибних гіф і часто пофарбований в сірий, коричневий, бурий, жовтий, помаранчевий і інші кольори. Під верхнім коровим шаром розміщується шар водоростей. Тут розміщені клітини водорості, оточені тонкими грибними гіфами. Найчастіше зона водоростей дуже тонка, і тому водорості рівномірно освітлюються сонцем через коровий шар. Нижче шару водоростей лежить серцевина. Це найбільш товстий шар, що визначає товщину всього лишайникового талому. Безбарвні грибні тифи серцевини лежать пухко, так що між ними залишається повітряний простір. Це забезпечує вільний доступ всередину слані вуглекислого газу і кисню, які потрібні лишайнику для фотосинтезу і дихання. Знизу талом, зазвичай, захищений нижнім коровим шаром.

Водоростевий компонент фікобіонт може бути представлений ціанобактеріями, зеленими, жовто-зеленими водоростями, а грибний компонент мікобіонт – сумчастими і базидіальними грибами.

 Гриб постачає водоростям воду й мінеральні речовини, а водорості синтезують для гриба органічні сполуки. Ріст у лишайників дуже повільний. Розмножуються вони, здебільшого, вегетативно – ділянками слані або утворами з клітин водорості і ниток гриба – ізидіями і соредіями. Ізидії – вирости на верхній стороні талому, а соредії утворюються всередині тіла і через розрив коркового шару випадають назовні. Живуть лишайники довго – сотні та навіть тисячі років. 

Лишайники можуть оселятись майже на будь-якій поверхні, закріплюючись на ній ризоїдами.

Їх називають піонерами рослинності. Наука, що вивчає лишайники - ліхенологія.

Ученим не вдається виростити в штучних умовах й утримувати у життєздатному стані слань лишайника. Той контакт між грибом і водоростю, який спостерігається в природі, ніяк це вдається відтворити в лабораторних умовах. При перенесенні лишайника в лабораторію він гине. Однією з причин цього є його повільний ріст. Кіркові підростають на 0,2—0,3 мм за рік, а кущисті чи листоподібні — на 2—3 мм. «Дорослий» лишайник можна виростити протягом не менш як 20 років.

Слань лишайника має дуже різні розміри, форми та забарвлення. Бувають лишайники білі, рожеві, яскраво-жовті, оранжеві, оранжево-червоні, сірі, сірувато-зелені, жовтувато-зелені, оливково-коричневі, коричневі, чорні та ін., залежно від наявності відкладених в оболонці гіфів (рідше в протоплазмі) пігментів. У лишайників виявлено 5 типів пігментів: зелені, блакитні, фіолетові, червоні, коричневі. Механізм їх утворення не з’ясовано, проте відомо що він залежить від освітлення. Чим яскравіше освітлений лишайник, тим яскравіше його забарвлення.

Різноманітні лишайники і за зовнішнім виглядом. Слань може мати вигляд кірочки, листкоподібної пластинки або кущика. За зовнішнім виглядом розрізняють три основних морфологічних типи лишайників: накипні, листкоподібні й кущисті.

 

Скелет ящірки

 Скелет ящірки складається з трьох відділів: скелета голови, осьового скелета, скелета кінцівок.

Скелет голови плазунів представлений черепною коробкою, де міститься головний мозок, та вісцеральним відділом. Череп плазунів майже повністю кістковий.

У ящірки шийних хребців 8 - вони забезпечують рухомість голови. Особливість шийного відділу хребта плазунів — своєрідна бу­дова двох перших хребців. Перший шийний хребець має вид кі­льця, в яке заходить зубоподібний відросток другого шийного хребця. Таким чином, перший хребець (що зчленовується з чере­пом) може вільно обертатися навкруги зубоподібного відростка другого хребця, що забезпечує велику рухливість голови. Така будова двох перших шийних хребців зберігається у всіх подаль­ших класів хребетних.

Усі хребці попереково-грудного відділу мають ребра.  Ребра перших п’яти хребців приєднуються до гру­дини за допомогою хряща, утворюючи грудну клітку (грудина і грудна клітина від­сутня у змій).  Так утворюється грудна клітка, що оберігає легені й серце тварини.

Крижовий відділ складається з двох хребців, до поперечних відростків яких причленяються клубові кістки.

Пар­ні кінцівки плазунів зберігають загальну схему будови кінцівок наземних хребетних: перетинки між пальцями відсутні, на пальцях є кігті.

Щодо скелета передніх кінцівок плазунів слід звернути увагу на видовженість плеча і передпліччя (ліктьова і променева кістки) та вкорочення кісток кисті порівняно із земноводними.

Скелет задніх кінцівок плазунів складається із кісток стегна, гомілки (велика і мала гомілкові) та стопи.

У рептилій міцніше причленування тазового пояса (сідничні, лобкові та клубові кістки) до осьового скелета порівняно із земноводними.

Внутрішня будова ящірок

 Шкірного дихання в хамелеона, як і в ящірки немає, вони дихають тільки легенями. Будова легень у них складніша, ніж у жаби: вони комірчасті, завдяки чому збільшується поверхня газообміну.

Серце трикамерне, складається з двох передсердь і шлуночка. У ящірки, на відміну від земноводних, шлуночок має неповну внутрішню перегородку, яка ділить його на праву, венозну, частину і ліву, артеріальну.

 

Хоч будова легень і серця ящірки складніша (порівняно із земноводними), обмін речовин в її організмі відбувається все-таки повільно й залежить від температури навколишнього середовища. Тому в теплу погоду ящірки жваві, а в холодну, як і всі плазуни, вони стають млявими.

Травна, видільна та нервова системи ящірки подібні будовою до відповідних систем земноводних. Але в неї у головному мозку  більше, ніж у земноводних, розвинений мозочок, який керує рівновагою та координацією рухів. Це пов'язане з великою рухливістю ящірки і значною різноманітністю її рухів.

Розмноження. Риби й земноводні під час розмноження викидають статеві клітини у воду. Там відбувається й запліднення. У плазунів, які розмножуються на суші, сперматозоїди вводяться самцем у клоаку самки. Вони рухаються по яйцепроводу й проникають у яйцеві клітини.

Запліднення яйцевих клітин плазунів відбувається всередині організму самки. Внутрішнє запліднення властиве всім наземним тваринам.

У травні - червні самка ящірки прудкої відкладає від 5 до 15 овальних яєць. Вона їх закопує в неглибоку ямку або залишає в тому самому сховку, де ночує.

Яйця плазунів досить великі. У ящірки прудкої вони бувають завдовжки до 1,5 см. У яйці міститься запасна поживна речовина - жовток, яким живиться зародок. Зовні яйце покрите шкірястою оболонкою, яка захищає його від висихання. На відміну від риб і земноводних, з яйця виходить не личинка, а схожа на дорослу молода ящірка. Хамелеони, як і інші ящірки, не піклуються про своє потомство.

Регенерація. Ящірками живляться різні птахи, дрібні ссавці та змії. Якщо схопити ящірку за хвіст, то частина його відпаде. Завдяки такій властивості ящірка може врятуватися від ворога. Відпадання хвоста - рефлекторна відповідь на біль. При цьому хвіст переламується посередині одного з хребців. М'язи навколо рани скорочуються, і кровотечі не буває. Пізніше хвіст знову відростає, тобто регенерує. У хамелеонів такої здатності немає.

Хамелеони

 Поза сумнівом, хамелеони – одні з найцікавіших представників тваринного світу. Всім відомо, що хамелеони можуть змінювати колір своєї шкіри, але що ще ви знаєте про цих дивовижних симпатичних тварин? Наша добірка цікавих фактів допоможе вам заповнити прогалини у знаннях.

Хоча хамелеонів можна зустріти в багатьох частинах світу, що мають теплий клімат, майже половина з двохсот відомих видів мешкає на Мадагаскарі.

Слово «хамелеон» походить від грецького «chamaeleón», що буквально означає «наземний лев».

Хамелеон Парсона – найбільший з відомих видів. Дорослі особини досягають 70 см в довжину.Найменшим у світі є листовий хамелеон, що досягає в довжину близько 1,6 см і легко вміщається на сірниковій голівці. Це одне з найменших відомих хребетних.

Більшість хамелеонів відкладає яйця, але деякі народжують малят у м’яких напівпрозорих оболонках, що нагадують кокон.Інкубаційний період яєць хамелеона зазвичай триває кілька місяців, однак яйцям хамелеона Парсона необхідно цілих два роки.

У хамелеона відмінний зір з 360-градусним кутом огляду, він може дивитися у двох напрямках одночасно. Крім видимого спектру, хамелеони бачать і в ультрафіолеті. Потрапивши під ультрафіолетові промені, вони демонструють зростання активності і товариськості.

Язик хамелеонів також вельми примітний. Він майже вдвічі перевищує довжину тіла тварини і здатний блискавично вистрілювати в сторону здобичі. Язик хамелеона вистрілює з надзвичайною швидкістю, досягаючи здобичі за 0,07 секунди.

Найчастіше хамелеони харчуються комахами, але деякі великі види не проти з’їсти ящірку або навіть птаха.

Хамелеони – одинаки. Велику частину часу самка не потребує присутності самця. Самець наближається для спарювання в ті рідкісні моменти, коли самка допускає дотик.

Хамелеони не піклуються про потомство і молодняк піклується про себе сам відразу після народження.

Подібно зміям, хамелеони не мають зовнішнього і середнього вуха, отже у них немає ні вушних раковин, ні барабанних перетинок. Однак вони не глухі. Вони можуть чути звуки частотою від 200 до 600 Гц.

Голова вуалевого хамелеона, що мешкає в посушливих гористих регіонах Ємену і Саудівської Аравії, прикрашена високим розвиненим гребенем. Гребінь цей служить тварині для збору води – краплі вологи скочуються по його борозенками прямо до хамелеона в рот.

На відміну від багатьох інших ящірок, хамелеони не вміють відкидати і заново вирощувати хвіст.

Хамелеони відрізняються дивною ходою – під час ходьби вони погойдуються з боку в бік. Деякі дослідники вважають, що таким чином вони імітують коливання листя на вітрі, але ця теорія поки не отримала наукового підкріплення.

У дикій природі тривалість життя хамелеона зазвичай становить 2-3 роки, а в неволі може досягти 10 років.

Всупереч розхожій думці, хамелеон змінює колір не заради камуфляжу, а для контролю температури тіла і спілкування з іншими особинами. Таким чином він висловлює свої емоції.На жаль, здатність до мімікрії не рятує хамелеонів від вирубки лісів, які є їхнім основним місцем проживання. В даний час близько 9 видів знаходиться на межі зникнення, і ще 37 видам загрожує небезпека.