Будова, функції, видозміни кореня

 Корінь- осьовий підземний орган з необмеженим ростом, що виникає в результаті переходу на сушу.

Значення коренів:

• Закріплюють рослину в ґрунті.
• Поглинають і транспортують воду і розчинені в ній поживні речовини.
• Вегетативне розмноження.
• Первинний синтез органічних речовин.
• Виділення в ґрунт продуктів обміну речовин.
• 
  
  

Види коренів:

• Головний корінь утворюється з зародкового корінця.
• Бічні корені відходять від головного.
• Додаткові корені формуються на стеблах і листках.
• 
  
  
  
  

Типи кореневих систем (сукупність всіх коренів рослини):

• Стрижнева, добре виражений головний корінь (у дводольних).
• Мичкувата - головний корінь недорозвинутий, або рано відмирає, основна маса коренів цієї системи складається з додаткових.
• 
  
  
  
  

Характеристика зон кореня, особливості їх будови та функцій

1. Кореневий чохлик, клітини чохлика виконують захисну функцію, вони пошкоджуються, відмирають, злущуються і на їх місці утворюються нові клітини.

2. Зона поділу - довжина 2-3 см, їх клітини активно діляться (твірна тканина).

3. Зона росту (розтягування) - клітини ростуть, збільшуються в довжину і стають циліндричними, в них з'являються великі вакуолі. Сукупний ріст цієї зони створює силу, завдяки якій корінь заглиблюється в ґрунт. Довжина декілька міліметрів.

4. Зона всмоктування (вона характеризується наявністю кореневих волосків. Кореневий волосок - це видозмінений одноклітинний виріст з шкіри, кореня. Має оболонку, цитоплазму, ядро, лейкопласти, вакуолі з клітинним соком. Кореневі волоски живуть 10-20 днів. У сухому ґрунті кореневі волоски розвиваються інтенсивніше ніж у вологому. У водяних рослин кореневих волосків не буває. У деяких рослин роль кореневих волосків виконує грибниця гриба з яким вони вступають в симбіоз.

5. Провідна зона - це зона бічних коренів, у цій зоні створюються провідні судини і бічні корені.

                        

Видозміни коренів - пристосування виконувати додаткові функції:

• Коренеплоди - відкладання поживних речовин (буряк, морква).
• Кореневі бульби - відкладання поживних речовин в бічних коренях (жоржина).
• Повітряні - вбирають воду з повітря (орхідеї).
• Дихальні - забезпечують дихання у болотних рослин (мангрові).
• Ходульні - утримують рослину (кукурудза, баньян).
• Корені присоски - у паразитичних рослин (повитиця).
• Корені причіпки - закріплюють рослину (плющ).
• Симбіотичні - з грибами - мікориза; з бактеріями - бактеріориза.

Поглинання коренем води і розчинених в ній мінеральних речовин.

Кореневі волоски вбирають з ґрунту воду і розчинені в ній мінеральні речовини і по судинам вони рухаються у центральному циліндрі. Судини коренів в надземній частині рослини стають судинами стебла. Місце переходу кореня в стебло потовщене і називається кореневою шийкою.

Висхідний рух води пояснюється кореневим тиском і випаровуванням (транспірацією) води листками. Через кореневі волоски виділяються органічні кислоти (оцтова і молочна). Корені виділяють також ферменти і вітаміни, які беруть участь в перетворенні поживних речовин, за участю мікрофлори у доступній для рослин формі.

Для нормального розвитку рослин корені повинні приносити з ґрунту Н2О і мінеральні солі, які містять в певних кількостях макроелементи (Р, N, Fe, S, Ca, Mn) і мікроелементи (Cu, Zn, Mn). Всі елементи важливі для рослини, оскільки входять до складу органічних і мінеральних сполук, ще беруть участь у

У промисловому рослинництві використовують метод водних культур - гідропоніку. Рослини вирощують в посудині, що заповнена гравієм, керамзітом, скляними кульками, які кілька разів на добу зволожують поживними речовинами.

За допомогою методу водних культур можна визначити потребу рослин у хімічних елементах, а також дію на них різних видів добрив.

Аеропоніка - повітряна культура, коріння знаходиться в повітрі і обприскується розчином, який має повний набір необхідних елементів живлення.

У процесах життєдіяльності та формуванні тканин і органів. При надлишку або недостачі мінеральних елементів відбувається порушення процесів життєдіяльності. Мінеральні солі, що містять мікро- і макроелементи утворюють в ґрунті після розпаду органічних речовин розчинення мінералів. Корінь росте верхівкою заглиблюючись у нижні шари ґрунту. При пошкодженні кінчика головного кореня починається посилений ріст його бічних відгалужень. Цю властивість корені використовують при вирощуванні розсади культурних рослин з стрижневим коренем.

У молодих рослин відщипують кінчик головного кореня, що припиняє його ріст у довжину і спричиняє посилений ріст, бічних і додаткових коренів у найродючішому шарі ґрунту.

Після відщипування головного кореня розсаду висаджують на постійне місце зростання за допомогою кілочка (пікетки). Звідси й назва цього процесу - пікерування.

Ґрунт - материнська порода змінена сполучною дією клімату, рослинних і тваринних організмів та діяльністю людини, що стала придатною для вирощування рослин та формування врожаїв. З ґрунту рослини отримують воду та мінеральні речовини.

Основною характеристикою ґрунту є родючість - здатність задовольняти потреби рослин в елементах живлення, води, повітря, тепла, для нормальної життєдіяльності їх і для вирощування врожаю. Родючість залежить від структури ґрунту і запасів гумусу.

Елементарні часточки ґрунту звичайно бувають склеєні в грудочки різної форми і розмірів. До складу ґрунту входить: камінь, пісок, пил та глина, вони зумовлюють структуру ґрунту.

Структурні ґрунти добре вбирають і зберігають вологу, містять більше повітря. У формуванні структури ґрунту беруть участь ґрунтові тварини: кільчасті черви, личинки комах, мокриці.

Мікрофлора ґрунту розкладає органічні залишки до більш простих речовин.

Гумус - складний комплекс органічних речовин, що утворюється в ґрунті при розкладанні решток рослинних і тваринних організмів (перегній). Для кожного типу ґрунту характерний певний склад гумусу.

Чим більше гумусу в ґрунті, тим він родючіший. Найбільш родючими є багаті на гумус чорноземи і темні лучні ґрунти. Підзолисті, глинисті і піщані ґрунти не мають грудочкової структури. Вони бідні на гумус і менш родючі.

Найсприятливіший водно-повітряний режим підтримується в структурних ґрунтах, де вода і повітря знаходяться одночасно і не заважають один одному.

Вода - в структурних грудочках, а повітря в порах між ними.

Щорічно рослини забирають з ґрунту велику кількість поживних речовин, запас яких поповнюється органічними рештками відмерлих рослин і тварин. На культурних ґрунтах повернення запасів поживних речовин недостатнє.

Нестачу поживних речовин у ґрунті компенсують внесенням добрив, як органічних (гній, пташиний послід, торф, сечовина), так і мінеральних (азотні, фосфорні, калійні). При цьому враховують норми і час внесення добрив, їхню розчинність, потребу в них рослин, тип ґрунтів.

Для отримання великих врожаїв сільськогосподарських культур одних добрив недостатньо, тому проводять відновний обробіток ґрунту: розпушування та поливання.

Розпушування ґрунту - агротехнічний захід, який сприяє кращому збагаченню коренів рослин киснем, збереженню вологи в ґрунті. В результаті розпушення та підгортання ґрунту, в багатьох рослин інтенсивно утворюються бічні та додаткові корені.

Поливання забезпечує розчинення поживних речовин, необхідних рослині.

Залежно від субстрату, на якому вирощуються рослини, розрізняють водні, піщані та ґрунтові культури.

Водна культура - вирощування рослин на водних поживних сумішах. Вперше цей спосіб застосував ще у 1699 р. англійський вчений Вудворд, але використовували - у ХІХ ст. Поживна суміш повинна мати у своєму складі всі елементи, необхідні для живлення рослин (реакція РН ≈ 5,5). Необхідно проводити аерацію поживних розчинів для збагачення їх киснем і виділенням СО₂. Періодично поновлювати поживні речовини.

Зони кореня. Зона всмоктування.

Зона всмоктування , або всисна зона.

 Зона кореневих волосків складена клітинами, які завершили процес росту i остаточно перетворилися на клітини постійних тканин.

 Клітини шкірочки кореня у цій зоні утворюють довгі вирости  -  кореневі  волоски,які сягають 1 см завдовжки.  Кореневі  волоски входять у щільний контакт із часточками ґрунту і відіграють визначальну роль і поглинанні води і мінеральних речовин, оскільки значно збільшують поверхню кореня . Вони  також закріплюють рослину у ґрунті. У зоні кореневих волосків корінь вже не може зміщуватись відносно часточок ґрунту.

Зони кореня. Кореневий чохлик

 Кореневий чохлик захищає ніжну верхівку кореня під час росту та просування пoмiж часточками ґрунту.

 Клітини, які розташовані у глибині кореневого чохлика, містять великі pyxoмi крохмальні зерна. Ці зерна під дією сили тяжіння опускаються на нижню ділянку клітинної мембрани i дають кореню «відчути» де верх, а де низ.

 Поверхневі клітини кореневого чохлика постійно злущуються та відмирають. При цьому вони виділяють слиз, що полегшує просування кореня вглиб ґрунту.

  Із  середини кореневий чохлик відновлюється клітинами верхівкової твірної тканини.

Листок - бічний орган пагона

 Листо́к — вегетативний орган  судинних рослин з обмеженим ростом , що виконує функції фотосинтезу, транспірації  (випаровування) та газообміну. 

Розміри листків найчастіше знаходяться в межах 3-12 см, однак є й цікаві винятки.

 Наприклад, вікторія амазонська, з родини німфейних, має листки діаметром до 2 м, які можуть витримати вантаж більше 50 кг, а деякі тропічні пальми мають листки довжиною 20-25 м (разом із черешком).

ВІКТОРІЯ РЕГІЯ АМАЗОНСЬКА

ПАЛЬМА  ЛІКУАЛА

Першими листками насінних рослин є сім'ядолі зародка. Листкова пластинка виконує основні функції листка. Черешок виконує опорну і провідну функції, регулює положення листкової пластинки відносно напрямку світла. По черешку проходять судинно-волокнисті пучки, які з'єднують стебло з листковою пластинкою. Прилистки також можуть мати різну форму й розміри.

Типовий листок складається з листкової пластинки , черешка та прилистків. Черешки і прилистки розвинені не на всіх листках. Листки без черешка називаються сидячими. Отже, листкова пластинка — основна частина листка. Якщо листкова пластинка одна, то листок називається простим, а якщо кілька — складним.

Цікаво, що при листопаді, кожен листочок складного листа відпадає окремо.

Стебло та його основні функції

 Стебло - осьовий вегетативний орган рослини, який несе листки й бруньки, квіти, плоди і насіння, має необмежений верхівковий ріст, позитивний геліотропізм, радіальну симетрію.

• Основні функції стебла:
  • а) є опорою рослині;
  • б) здійснює зв' язок усіх частин рослини;
  • в) збільшує поверхню рослини за рахунок галуження;
  • г) забезпечує необмежений ріст рослини;
  • д) забезпечує транспорт води, мінеральних і органічних речовин;
  • е) служить для вегетативного розмноження і фотосинтезу;

є) запасає поживні речовини або воду (кактуси);

ж) за допомогою стебла листки розміщуються та орієнтуються найбільш ефективно у просторі для поглинання променистої енергії та вуглекислого газу повітря.

Конус наростання є самою активною та важливою частиною, адже формує первинну структуру стебла, листки, бічні пагони та генеративні органи.

За напрямком росту та розміщенням у просторі стебла бувають прямостоячі, виткі, повзучі, чіпкі.

Морфологічно за ступенем здерев'яніння стебла поділяють на трав'янисті та дерев'янисті. Молоді стебла дерев'янистих рослин спочатку трав' янисті, зелені, здатні до фотосинтезу. Згодом клітинні стінки стебла цих рослин просочуються суберином (лігніном), тобто дерев' яніють. Серед дерев' янистих розрізняють дерева та кущі (чагарники). 

Дерева мають головне стебло - стовбур, який росте впродовж усього життя. За рахунок його галуження формується крона, тобто сукупність усіх надземних пагонів дерева, розміщених вище від початку галуження стовбура.

 Галуження - утворення на основному стеблі з вегетативних бруньок бічних пагонів. 

Напівкущі (напівчагарники) відрізняються від кущів тим, що їхні стебла дерев' яніють лише у багаторічній нижній частині, від якої щороку відростають однорічні трав' янисті пагони (шавлія лікарська, полин гіркий).

Гідра - прісноводна хижачка

 

Фагоцитоз

 Явище ФАГОЦИТОЗУ. Живлення амеби.

Фагоцито́з — активне захоплення i поглинання мікроскопічних сторонніх об'єктів (бактерій, фрагментів клітин) і інших твердих частинок одноклітинними організмами за допомогою утворення псевдоніжок (псевдоподій) або деякими клітинами багатоклітинних тварин (лейкоцитами).

Явище фагоцитозу виявив І. І. Мечніков у 1882 році.

Амеба під мікроскопом

Евглена зелена під мікроскопом

 

Інфузорія туфелька під мікроскопом

 

Серцевина стовбура дерева

Пухкий і м'який центр дерева називають серцевиною і в поперечному розрізі має вигляд темної плями діаметром 2-5 мм і складається з пухких тканин, швидко піддаються загниванню.

 Серцевина - центральна частина стебла з великих тонкостінних, пухко розташованих клітин запасаючої  основної тканини.

 Ряд таких клітин, який починається від серцевини і проходить у вигляді променя через деревину до кори, називають серцевинним променем. Вони мають різне забарвлення і забезпечують переміщення різних речовин у горизонтальному напрямку між різними шарами стебла. Серцевинні промені створюють малюнок (текстуру) деревини.

 В серцевині стебла запасаються поживні речовини (крохмаль, жири тощо).

Деревина (ксилема)

 Деревина містить: деревні волокна, судини, паренхіму.

Складається з 3 типів тканин : механічної, провідної, основної.

Забезпечує рух води і мінеральних речовин від кореня до листків (судини).

 Накопичує різні  речовини (паренхіма). Надає міцності та твердості стеблу.        

Судини провідної тканини з мертвими клітинами з товстими стінками. Відмерлі, видовжені клітини механічної тканини утворюють деревні волокна.

У молодій рослині частка деревини мала, тому стебла гнучкі.

Кора рослини

 Кор́а рослини — зовнішня частина стебла і кореня рослин, відділена від центральної частини твірною тканиною (камбієм). По корі від листків до коренів і плодів пересуваються асимільовані в листках речовини. Кора захищає рослину від шкідливих впливів зовнішнього середовища, в ній відкладаються різні поживні речовини. Кору багатьох рослин використовують як лікарську сировину.

Клітини, що утворюють кору, мають дуже тверді стінки. Зовнішній шар, в основному, складається з мертвих клітин, які здійснюють захист внутрішніх живих клітин. Мертві клітини утворюються з відмираючих клітин флоеми, які сплющуються зростаючою в товщину деревиною та видавлюються в зовнішній шар кори. Але наростання захисного шару здійснюється переважно за рахунок коркового камбію, або феллогена, який утворюється усередині живої флоеми або суцільним циліндричним шаром, або окремими ділянками.

При розподілі феллогена, у внутрішню сторону стовбура відкладається жива тканина, так звана фелодерма, а на зовнішню - шари водонепроникної пробки. Через якийсь час корковий камбій виявляється близько від поверхні і відмирає, а у внутрішній корі йому на зміну закладається новий. Так як корковий камбій утворюється нерівномірно, а кора тріскається при натягу під час росту, то поверхня стовбурів і старих гілок має різноманітний малюнок (рельєф). З віком дерева товщина кори збільшується, що призводить до безперервного відшаровування зовнішніх пластів. У загальному обсязі й масі стовбура кора складає лише невелику частину, тому що зовнішній шар постійно відшаровується, а наростання за допомогою коркового камбію проходить дуже повільно.

Товщина кори більшості дерев не перевищує 5 см. Бувають і феномени, так в основі секвой товщина може досягати 60 см. Колір кори дерев зазвичай коричневий з різними відтінками. Це обумовлено наявністю пігментів. Зустрічаються в природі винятки, наприклад, дерево з білою корою - береза.

У корі є отвори або сочевички, через які здійснюється газообмін між тканинами стебла і атмосферою. Необхідний для клітинного дихання кисень через отвори надходить всередину стовбура, а, що виділяється в ході цього процесу вуглекислий газ, виходить назовні. На корі молодих рослин сочевички являють собою округлі або видовжені горбки, які розвиваються в тому місці, де в епідермісі були продихи. У більшої частини видів дерев у міру потовщення і старіння кори отвори закупорюються і разом з її зовнішніми шарами відвалюються. А у деяких дерев сочевички можна бачити протягом багатьох років, наприклад у вишень.

Пошкодження кори плодових дерев може спричинити їх загибель. Так звані «рани» у дерев можуть з'являтися при відриві гілок або ділянки стовбура, при круговому або частковому пошкодженні кори і деревини. Від інфекційних хвороб з'являються глибокі рани - дупла. Щоб зберегти життя дереву, необхідно проводити лікувальні заходи. Зняту з дерева пошкоджену кору видаляють, потім рани обробляють дезинфікуючою речовиною.

Кору деяких рослин використовують як лікувальний засіб, наприклад мурашиного дерева, хінного дерева. Кора коркового дерева здавна використовується для виготовлення взуттєвої підошви, паркету, пробок для пляшок. Кора хвойних порід застосовується для виробництва прекрасного субстрату, придатного для вирощування овочевих культур в теплицях. З кори виконують різні вироби.

Камбій

 Між корою та деревиною залягає камбій. Він складається з вузьких довгих клітин твірної тканини з тонкими оболонками, що постійно діляться. Завдяки їх поділу відбувається ріст стебла в товщину і утворення на ньому річних кілець.

Камбій - це бічна твірна тканина, унаслідок поділу її клітин ззовні формується луб, з середини – деревина.

Луб (флоема)

Луб (флоема) містить ситоподібні трубки провідної тканини та луб’яні волокна механічної тканини.

Основна тканина (паренхіма).

Основна функція - низхідний рух органічних речовин від листків до інших органів.

Луб’яні волокна надають міцності та опір до зламування, деколи ребристості.

В основній тканині запасаються поживні речовини.

Корок

 

Шкірочка стебла

 Шкірка і корок — покривні тканини. Вони захищають розташовані глибше клітини стебла від зайвого випаровування, різних пошкоджень, від проникнення всередину атмосферного пилу з мікроорганізмами, що викликають захворювання рослин.

Шкірка - покривна тканина з живих клітин, може містити хлоропласти, тому молоде стебло зелене, у деревних рослин наприкінці першого року замінюється корком. 

На поверхні розміщені невеликі горбки з пухко розташованими клітинами – сочевички розміром від часток міліметра до 1 см.

Захищає від пошкоджень. Сочевички забезпечують газообмін, випаровування. 

Сочевички

 Сочевички — це утворення на стовбурі та гілках дерева, в яких знаходяться дрібні отвори, прикриті пухкою тканиною. Назву отримали за форму, дещо схожу із зернами сочевиці.

Сочевички утворюються, коли епідерма відмирає і заміняється перидермою, до них переходить функція газообміну (яку в епідерми виконували продихи).

За формою вони дуже різноманітні: зазвичай вони представлені у вигляді дрібних округлих горбків, або штрихів, але можуть бути й ромбічними.

Основними функціями сочевичок є газообмін між внутрішніми живими тканинами стебла і навколишнім середовищем, а також виведення зайвої вологи. 

Сочевички розкидані по стеблу і добре помітні, також їх можна побачити і на деяких плодах у вигляді цяточок, наприклад, на грушах, яблуках та ін.

Плід

 ПЛІД - це генеративний орган квіткових рослин, який утворюється після процесів запліднення (видозмінена у процесі запліднення квітка).

Кількість плодів залежить від кількості маточок у квітці.

Кількість насіння в плодах залежить від кількості насінних зачатків у зав'язі маточки.

Значення плоду:

• слугує для поширення;

• захищає насінини від несприятливих впливів довкілля.

Різноманітність плодів пов'язана з різними способами поширення рослин.

 

БУДОВА ПЛОДУ.

До рослини плід кріпиться за допомогою плодоніжки. 

Плід складається з однієї чи кількох насінин, оточених стінкою плода – оплоднем, або перикарпієм (від грец. пери - біля, навколо і карпос - плід). 

Оплодень, або перикарпій, складається з трьох шарів: 

• зовнішнього – екзокарпію;

• середнього – мезокарпію;

• внутрішнього - ендокарпію. 

Стінка плода утворюється насамперед зі стінок зав'язі (плоди вишні, персика, сливи). У формуванні стінки плода можуть брати участь й інші частини квітки: квітколоже, основи тичинок, чашолистків і пелюсток (плоди яблуні, суниць, помідорів).

 

Ознаки класифікації плодів:

1) за розвитком із простої маточки (прості) або складної маточки (складні);

2) за будовою стінки (сухі або соковиті);

3) за кількістю насінин у плоді (однонасінні або багатонасінні);

4) за здатністю розкриватися (розкривні) або розпадатися (нерозкривні).

 

Плід з квітки з одною простою маточкою: біб, горішок, зернівка, кістянка.

Плід з кількома плодиками з квітки з кількома простими маточками: багатолистянка (іорлики, калюжниця), багатогорішок (жовтець, суниця, шипшина), багатокістянка (ожина, малина).

Плід з квітки зі складною маточкою: коробочка, стручок, ягода, померанець, яблуко, гарбузина, кістянка, горіх крилатка, сім'янка, кістянка.    

Супліддя – щільне зібрання плодів, що утворились з окремої квітки суцвіття та зрослися між собою (шовковиця, ананас, буряк, інжир).

 

Плоди за кількістю насінин: однонасінні (горіх, крилатка, сім'янка, кістянка)  та багатонасінні (коробочка, стручок, ягода, померанець, яблуко, гарбузина, кістянка).

 

Особливості будови шарів оплодня (стінки плоду) зумовлюють різноманітність плодів.

СОКОВИТІ ПЛОДИ. 

Стінка дозрілого плода залишається соковитою і може містити цукри, що надають плоду солодкого смаку. 

СУХІ ПЛОДИ.

Під час дозрівання стінка плода висихає, і вміст води в ній значно зменшується (всі шари шкірясті або дерев'янисті і щільно зростаються між собою).

Сухі плоди за особливістю його відкриття: 

• розкривні плоди переважно багатонасінні (біб, стручок, стручечок, коробочка);

• нерозкривні містять здебільшого лише одну насінину (горіх, сім'янка, зернівка).

Сухі плоди: багатолистянка, багатогорішок, листянка, біб, стручок, стручечок, сім'янка, зернівка, горіх, коробочка тощо.

Оплодень

 Оплодень, або перикарпій (лат. pericárpium) - стінка плода насіннєвих рослин, яка є основною частиною плоду. Він оточує насіння оболонкою і захищає його від зовнішнього впливу, а також формує конфігурацію плоду, його зовнішній вигляд. 

Утворюється оплодень із стінок зав'язі, іноді в його формуванні беруть участь і інші органи квітки, зокрема, чашечка, квітколоже і гіпантій. Зазвичай перикарпій становить основну масу плоду. Оплодень є важливою систематичною ознакою рослин.

Будова оплодня

Оплодень складається з трьох шарів:

1 . Зовнішнього - екзокарпія.

2. Середнього - міжплодня (мезокарпія).

3. Внутрішнього - внутрішньоплодня (ендокарпія).

У більшості випадків ці шари різко розмежовані, а іноді й слабо помітні. Більш чітко вони розмежовані у соковитих плодів.

Функції оплодня : захист та розповсюдження насінини.

Насінина

 НАСІНИНА – це вкритий покривом-шкірочкою зародок рослини із необхідним для його розвитку запасом речовин.

Ззовні насінина вкрита насіннєвою шкіркою, яка здійснює захисну функцію і може мати пристосування для поширення у вигляді волосків, шипів, горбиків тощо. 

Під шкіркою розташований зародок насінини, утворений сім'ядолями, зародковою брунечкою, зародковим стебельцем і зародковим корінцем. 

У багатьох рослин у насінні є запасаюча тканина – ендосперм (злакові, пасльонові, зонтичні).

 Але є і рослини (бобові, айстрові, гарбузові, розові), у насінні яких ендосперм відсутній. 

У таких рослин поживні речовини відкладаються в сім'ядолях зародка. 

Сім'ядолей у насінині може бути дві або одна, і за цією ознакою всі квіткові рослини поділяють на дво- та однодольні.

Будова насінини

 Після запліднення з насінних зачатків формується насіння:

• з покривів насінного зачатка формується насінна шкірка з отвором (шкірка захищає зародок та ендосперм від висихання, механічних ушкоджень тощо);

• зі заплідненої яйцеклітини (зиготи) розвивається зародок (головна частина насінини); 

• зі заплідненої центральної клітини утворюються запасні речовини для живлення зародка (вторинний ендосперм). 

 

НАСІНИНА – це вкритий покривом-шкірочкою зародок рослини із необхідним для його розвитку запасом речовин.

 

ЗОВНІШНЯ БУДОВА НАСІНИНИ.

Зовні вкрита шкіркою з отвором. 

Рубчик на шкірці – місце відриву насінини від ніжки зачатку насінини. 

ВНУТРІШНЯ БУДОВА НАСІНИНИ.

Запасні поживні речовини можуть залишатися у насінні в ендоспермі або можуть переходити до зародка і відкладатися в зародковому корінці (грицики), сім’ядолях (горох, квасоля, гарбуз, огірок). 

Білкове насіння ( насіння однодольних) – це насіння, у якому поживні речовини знаходяться в ендоспермі (пшениця, цибуля, кукурудза, фіалка, перець). Будова такого насіння – шкірка, зародок, ендосперм. Поживні речовини з ендосперму через сім’ядолі надходять до зародка. 

Безбілкове насіння ( насіння дводольних) – насіння без ендосперму (боби, грицики, квасоля, горох, гарбуз, огірок). Будова такого насіння – шкірка та зародок.

Квіткові рослини за кількістю сім'ядолей у насінині: дводольні (горох, квасоля, капуста, яблуня, соняшник) і однодольні (пшениця, кукурудза, цибуля, тюльпан). 

 

Переваги насіння покритонасінних:

• містить зародок та запас поживних речовин;

• зародок здатний у стані спокою тривалий час переживати несприятливі умові, а потім дати початок новій рослині.

Значення насіння: поширення рослин.

 

Насіння більшості рослин, навіть за сприятливих умов, певний час не проростає, бо перебуває в стані спокою (у насінині процеси обміну речовин, зокрема дихання, майже припиняються, а вміст води становить не більш як 10-15 %).

Проростання насінини – це розвиток та вихід з насінини назовні проростка.